Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Через книжку мою [3] Див. лист Кафки від 29–30 грудня 1912 р. не переживай, моя балаканина з цього приводу – лише наслідок поганого настрою тяжкого вечора. Я тоді чомусь вирішив, що кращий засіб осолодити Тобі мою книгу – це обсипати Тебе безглуздими докорами. Принагідно, на дозвіллі прочитаєш. Та й як, врешті-решт, вона може залишитися Тобі чужою! Навіть якщо Ти опиратимешся, вона сама приверне Тебе до себе, якщо тільки вона справді надійний мій посланець.

Франц

[ На берегах аркуша ]

Я насправді не знаю, якому ж листу надало загубитися, тому, де мова про Наполеона і дітей чи про Франкфурт?

Горе Тобі, кохана, якщо Ти хоч раз піднімешся вночі з наміром мені писати! Горе Тобі! З якою колєжанкою Ти бігла додому 30-го? Ревниве питання: що Твій батько говорить про [Бродового] «Арнольда Беера»?

Звичайно, кохана, не треба було мені кидати писати, звичайно, я занадто рано сьогодні закінчив, ще тільки початок другої, але відраза вже трохи переважала бажання, хоч і сильне, хоч це і було радше не огида, а слабкість, – от я і зупинився. Будь ласка, кохана, коли прочитаєш ці рядки, кивни мені на знак того, що я правильно зробив, тоді воно і справді буде правильно.

Здається мені, ми обмінюємося одне з одним тривогами. Сьогодні в неспокої був я. Мені б дуже хотілося знати, отримала Ти мої листи чи ні? Сьогодні вдень були секунди, коли здавалося, що наступної миті, якщо мене зараз же не перенесе до Тебе, я просто не переживу. Ще вчора вночі, написавши і заклеївши попередній лист, вже лежачи в ліжку, я раптом подумав, що вся історія з моїми не доправленими листами пояснюється, можливо, підступами якої-небудь з дамунь у вашому бюро, яка з хтивої шкідливості їх приховала, щоб вручити їх Тобі лише ввечері. Цікаво, чи підтвердяться мої здогадки.

Твоєму закладові на пляшку шампанського я неабияк здивувався. Річ у тому, що і сам я, щоправда, перед літами, але, здається мені, на десятирічний термін, побився об схожий заклад зі своїм добрим знайомим щодо свого весілля. Я навіть виписав йому письмове зобов’язання, яке досі у нього на руках. І забув би геть, якби цими днями, через багато років, сам знайомий раптом ніби навмисне мені про це не нагадав. Причому йшлося теж про шампанське, правда, якщо не помиляюся, цілих десять пляшок, причому найдорожчого. Ймовірно, я тоді надумав влаштувати за десять років розкішну холостяцьку гулянку, сподіваючись, що за цей час і шампанське усмакую, чого, на жаль, досі так і не відбулось. Як Ти, напевно, здогадуєшся, до закладу дійшло в ту давно минулу і нібито гулящу пору, коли я багато ночей просиджував у шинках, але нічого при цьому не пив. Судячи з назв, шикарні були заклади: «Трокадеро», «Ельдорадо» і все в тому ж дусі. А тепер що? Тепер серед ночі я стою на вулиці американського міста і, немов у бочку, вливаю в себе невідомі мені напої [4] Кафка натякає на сцену з незакінченого роману «Америка». .

Той давній сон Тобі розповісти? Чому ж саме той давній, коли я майже щоночі уві сні Тебе бачу? Уяви собі, сьогодні вночі ми з Тобою святкували заручини. На вигляд усе було жахливо, жахливо неймовірно, та я й не запам’ятав майже нічого. Всі сиділи в напівтемній кімнаті за довгим дерев’яним столом, чорна стільниця якого нічим не була покрита. Я був у дальньому кінці поміж незнайомих людей, а Ти, далеченько і навскоси від мене, чомусь стояла. Від туги за Тобою я навіть голову поклав на стіл і так, лежачи, від низу до верху, не відриваючись, на Тебе дивився. Погляд Твоїх очей, спрямований на мене, був чорний, але в центрі кожної зіниці, мінячись золотом і вогнем, поблискувала іскорка. Тут ця картина розвіялась, але я встиг помітити, як за спинами гостей подавальниця, що нас обслуговувала, потайки спробувала якусь густу страву в коричневому горщику і злодійкувато застромила ложку назад. Побачивши це, я страшенно розлютився і повів дівчину – тут тільки з’ясувалося, що все відбувається в якомусь готелі, до якого вона і приписана, – в нескінченні надра службових коридорів і кімнат, де перед великим начальством довго висловлював свої скарги на її поведінку, нічого путнього, втім, так і не домігшись. Ну, що Ти на це скажеш? Старий же сон я, мабуть, пам’ятаю навіть ясніше, ніж цей, але сьогодні не розпо- відатиму.

Безмірно побоюючись зіпсувати Тобі неділю, висилаю свою останню світлину, причому відразу в трьох примірниках, адже, як мені здалося, в розмноженому вигляді вона дещо втрачає в страховинності. Не знаю, що з собою вдіяти, цей спалах надає мені весь час вигляду божевільного, обличчя перекошене, очі вирячені і скляні. Не лякайся, кохана, зовні я геть не такий, ця картка ні до чого, не думай носити її з собою, незабаром я пришлю іншу. В житті я принаймні вдвічі гарніший, аніж на цьому знімку. Якщо, втім, Тобі і цього здасться мало, тоді справи мої кепські. Як мені тоді бути? А взагалі-то одна цілком схожа моя фотографія в тебе є; як я змальований у своїй маленькій книжечці [Споглядання], такий я насправді і на вигляд, чи, принаймні, такий вигляд мав недавно. І таким, хочеш Ти того чи ні, я Тобі належу.