Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Франц

Кохана, лише кілька слів про вечір новорічного дня. Знаєш, що зараз найбільше мене хвилює? Тільки сьогодні, у середу, отримав я Твій великий, гарний лист, який мав прийти вчора, у вівторок, з другою поштою. Тепер Ти пишеш: «Але у неділю вранці Ти теж вочевидь отримаєш листа» і маєш на увазі під неділею, очевидно, сьогоднішній Новий рік. Гаразд, але я не отримав того другого листа, і в конторі його не було. Тоді він, мабуть, прийде у квартиру лише завтра, коли я буду в конторі. Що ж, накажу негайно привезти його в контору, але чи він не забудеться, чи доправиться вчасно, чи не лежатиме в конторі ще один лист? Отже, кохана, це мої турботи. Клята пошта! Клята відстань!

Як добре Ти ставишся до мене в сьогоднішньому листі! Як Ти можеш мені подарувати і зрозуміти мої турботи! Постривай, я ще сьогодні ввечері подякую Тобі за це. Кохана, прощай, у мене тупа, велика, несосвітенно дурна голова, і ліве око трохи посмикується, тож мені слід бути серед людей. Чому б тоді й ні? Я все ще досить добрий для них, тому що, хай і перебуваю у своєму відносно найкращому стані, проте до них не належу.

Мене тішить Ойленберґове «Подолання», і люди поняття про нього зеленого не мають, але раді за його премію Шиллера [1] Герберт Ойленберґ отримав премію Шиллера в 1912 р. за п’єсу «Белінда». і 12 з гаком тисяч марок, які, як розказував Верфель, він отримує від Ровольта щороку. Я неабияк заздрю йому в цьому, бо ж перетягнув тебе до себе, Феліціє. Тепер залишайся тут!

Франц

Але це абсолютно незрозуміло для мене, кохана, тільки-но я вирішив лягати спати, як приходить Твоя телеграма. Що ж робить берлінська пошта? Тобі принесли листа в квартиру на Новий рік, еге ж? Гаразд, в новорічну ніч я написав Тобі величезного листа і кинув його в новорічний ранок, тож Ти мала б отримати його сьогодні, 2-го, о 9-й ранку. Крім того, я, потішений Твої листом, написав Тобі у новорічний день у другій половині дня ще один і кинув його відразу, Ти, певно, отримала його о 10-й ранку. Нарешті я написав листа сьогодні ввечері, отримаєш, мабуть, Ти його завтра, 3-го, о 9-й ранку. Бачиш, що до мене, кохана, моєї вини нема. Моя пошта досить божевільна, Твої листи від 30-го та 31-го я отримав лише сьогодні, 2-го, а от Твоя новорічна листівка справді була в конторі. Чому нас так утискають? Хіба ж ми загалом так очевидно тішимося? Зараз біжу, щоб відправити цього листа негайною поштою.

Франц

Вже дуже пізно, моя бідна, змучена кохана. Після не надто навіть поганої, але занадто короткої роботи я знову просидів без діла, відкинувшись у кріслі, і ось уже знову пізнісінько.

Не знаю, чи вірити серйозно у те, що мої листи затримуються, хоч переді мною і лежить Твоя телеграма, і я б вважав за краще довгісінькими своїми кроками до Берліна добігти, аби на місці і якнайшвидше з’ясувати справу. Як це взагалі можливо, щоб два, поза сумнівом, правильно надписані, та ще й із зазначенням зворотної адреси відіслані листи одного й того ж таки дня, але навіть з різною поштою, тобто в різних поштових мішках, – і раптом загубились? Я навіть уявити собі цього не можу. Якщо це і справді сталося, тоді на що взагалі можна покластися, так усі листи почнуть пропадати, зокрема і цей, і тільки телеграма ще якось дійде. У нас один вихід – покидати пера і бігти одне одному назустріч.

Кохана, тільки прошу Тебе, здійнявши руки прошу, не треба ревнувати до мого роману. Якщо мешканці роману помітять Твої ревнощі, вони розбіжаться, я і так з останніх сил, за краї сукні, їх утримую. І врахуй, якщо вони від мене втечуть, мені ж доведеться поквапитися за ними навздогін, нехай навіть в пекло, звідки вони взагалі всі й вийшли. Роман – це я, і мої історії – це я, благаю Тебе, де ж тут бодай найменше місце для ревнощів? Усі мої люди, якщо все у мене гаразд, і так руч об руч прямо біжать до Тебе, щоб урешті-решт Тобі прислужитися. Зрозуміло, і в Твоїй присутності я теж не зможу від роману відірватися, а якщо б зміг, було б зовсім зле, бо тільки завдяки письменництву я ще як то тримаюся за життя, тримаюся за той човен [2] Образ човна, мабуть, пов’язаний з тим, який Кафка виводить у своєму листі від 3 грудня 1912 р. , в якому Ти, Феліціє, стоїш. Досить сумно тільки, що мені не вдається як слід з ним впоратися. Але одне зрозумій, кохана Феліціє: я втрачу Тебе і втрачу все, якщо коли-небудь залишуся без письменства.