Френсіс Фіцджеральд - Цент на двох

Раптом вона усміхнулася – усмішкою колишньою та яскравою, як сама Пасха та її квіті, більш м’якою, ніж будь-коли, але не тією – повною сяйва і вічних обітниць – першою усмішкою тоді у книгарні дев’ять років тому. Це була холодніша усмішка, розчарована і сумна. Але вона була досить м’якою, щоб змусити декількох молодих чоловіків у вишуканих костюмах зняти високі капелюхи з набріоліненого волосся й збаламучених, підійти, кланяючись, до борту її автомобіля, де її лавандові рукавички ніжно торкалися їхніх сірих. До цих двох приєднався ще один, а потім ще два, поки навколо машини не утворився натовп, який швидко розростався. Мерлін почув, як молодий чоловік поруч говорив своєму, можливо, досить привабливому супутнику:

«Пробач мені на мить, я маю з кимось поговорити. Іди прямо. Я наздожену».

Протягом трьох хвилин кожен сантиметр автомобіля, спереду, ззаду та збоку, був зайнятий людьми – чоловіками, кожен з яких намагався скласти речення, досить розумне, щоб знайти шлях до Кароліни через потік розмови. На щастя для Мерліна з одягом маленького Артура саме в цей момент щось трапилось, і Олівія поспіхом відвела його убік до якоїсь будівлі для проведення деяких невідкладних ремонтних робіт, тож Мерлін міг безперешкодно спостерігати за салонною бесідою на вулиці.

Натовп продовжував розростатися. Утворився ряд позаду першого, потім ще два за цим. Посередині, орхідеєю, що підіймається з чорного букета, сиділа Кароліна на троні своєї машини, що зникла у натовпі, киваючи, вимовляючи вітання і посміхаючись з таким справжнім щастям, що, раптом, нова естафета джентльменів залишила своїх дружин і компаньйонів і направилась до неї.

Натовп, що вже нагадував фалангу, почав збільшуватися коштом просто цікавих; чоловіки різного віку, які, можливо, не знали Кароліну, наштовхувались і танули в колі чимраз більшого діаметра, поки дама в автомобілі не стала центром величезної імпровізованої аудиторії.

Навколо неї були обличчя – чисто поголені, з вусиками, старі, молоді, невизначеного віку, а тепер звідусіль стали з’явилися і жінки. Натовп швидко поширився до протилежного бордюру, і, коли церква святого Антонія випустила на вулицю своїх парафіян, він перелився на тротуар і розбивався о залізну огорожу будинку якогось мільйонера через вулицю. Автомобілі, що швидко рухалися, були змушені зупинятися, і миттю нагромадились по три, п’ять і шість на межі натовпу, автобуси – найповільніші черепахи дорожнього руху, занурилися в затор, а їхні пасажири в дикому хвилюванні й штовханині підіймалися до країв дахів, намагаючись заглянутив центр натовпу, який у цей час навряд чи було видно з його краю.

Тиснява стала приголомшливою. Жодна модна аудиторія на футбольному матчі Йель – Прінстон, ані спітнілі вболівальники на світових серіях з бейсболу не йшли у жодне порівняти з цією свитою, яка розмовляла, дивилася, сміялась і хизувалась перед дамою в чорному та лавандовому. Це було приголомшливо; це було жахливо. За чверть милі вниз по кварталу напівбожевільний полісмен телефонував до своєї дільниці; на цьому ж розі переляканий цивільний розбив скло пожежної тривоги та відправив шалений сигнал усім пожежним машинам міста; у квартирі на верхньому поверсі одного з високих будинків істерична стара покоївка телефонувала по черзі спеціальному агенту з дотримання сухого закону, уповноваженому по боротьбі з більшовизмом та у пологове відділення лікарні Бельвю.

Шум посилювався. Прибула перша пожежна машина, наповнюючи недільне повітря димом, ляскотом та високими гучними сигналами, що відлунням відбивалися від стін. Вирішивши, що у місті трапилось якесь жахливе лихо, два схвильовані диякони негайно почали служити спеціальні служби й наказали розпочати дзвонити у великі дзвони церкви святої Хільди та церкви святого Антонія, до яких відразу приєдналися ревниві дзвони у святого Симона та Церкви Послань святих Апостолів. Навіть далеко на Гудзоні та на Іст Рівер залунали звуки метушні – пороми, буксири та океанські лайнери включили сирени та свистки, які, інколи різноманітні, інколи повторювані, пливли меланхолійною каденцією через усе місто від Ріверсайд-Драйв до сірих водних просторів нижнього Іст-Сайду…

У центрі всього цього божевілля у своєму автомобілі сиділа дама в чорному та лавандовому, приємно спілкуючись спочатку з одним, а потім з іншим з тих чоловіків у багатих костюмах, яким найпершим пощастило знайти свій шлях до відстані, що сприяє особистій розмові. Через деякий час вона озирнулася навколо, і в її погляді читалося наростальне роздратування. Вона позіхнула і запитала найближчого до неї чоловіка, чи не може він кудись збігати й дістати для неї склянку води. Чоловік вибачився у деякому збентеженні. Він не міг поворухнути рукою чи ногою. Він навіть не міг почухати власне вухо….