Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2022, ISBN: 2022, Жанр: foreign_prose, literature_19, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Царівна. Вибрані твори: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Царівна. Вибрані твори»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, котра словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська – письменниця, що підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами.
Якщо вам хочеться зупинитися й відпочити душею чи набратися сил для руху вперед – саме її твори надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» – живі, рішучі, волелюбні – поділяться світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії.
В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Царівна. Вибрані твори — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Царівна. Вибрані твори», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ваша правда, майор, слово честі, що ваша! – вмішався наново контролер.

– Абсолютизм у родині – се річ наймудріша. Думаєте, що в мене інакше? Моя воля – се воля всіх; а щодо точки любові – покажу приміри. Чи женився я з любові? Женились ви, може? Мені нараджено «мою», і я пішов раз у дім, далі другий, третій, придивлявся всьому отвертими очима, прислухувався настарченими вухами, розпитувався, розуміється, делікатно про теє-то, привик до неї, освідчився – і кінець. Мені видається, пане раднику, що ваша Олена геть-геть переросла вас. Коли б се робили хлопці, се б мені було ще сяк-так до вподоби, але дівчата – ніколи! Прислухався я їй раз, як вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би їй ніколи тих дурниць, котрі, немов цвітами, повбирала гарними словами. Начиталася нездорових творів, і то є конечні наслідки. Вам було їй поводи наложити, а й тепер ще не запізно. Попробуйте лиш і переконаєтесь, що зігнеться.

– Я се також завсігди говорю, – обізвався знов старий майор. – Дисципліна мусить доводитись до остатніх консеквенцій [14] Консеквенцїї – наслідки. , особливо ж у жінок. Жінка – то молодий кінь. Почує сильну, залізну руку, так і подасться і вліво і вправо. Я не кажу поводи стягати, але й не надто попускати. Якраз посередині, тоді йде гарно кроком. Де-не-де цвяхнути батіжком. Перед трапом трохи острогів, перед бар’єром – удар і остроги, поводи свобідно, тоді летить! Надто замучувати не варто, особливо спочатку; се ж моя теорія. Ляуфлер був завсігди лихим їздцем, тому ж його і кождий кінь скидає з сідла. Так, так, – додав трохи згодом і задумавшись, – дисципліна мусить проводитись, мусить…

– Дай-но мені раз з Оленою розмовитись, Епамінондасе! – говорив доктор, коли оба верталися одною й тою самою дорогою додому.

– Говори. Скажи їй і те, товаришу. Те, ти ж знаєш… що її батько незабавки перестане тим бути, чим був досі, а то лісовим радником…

– Вона добра, шляхетна, – відказав, потішаючи, доктор. – Буде з усіх сил старатись, щоб її родина не терпіла убожества; коли б лиш того могла забути…

– Кого, любчику?

– Стефана Лієвича…

– Помершого?

– Егеж…

– Боженьку, а вона… що з ним?

– Не знаєш нічого, старий? Адже нервовість… на! Опроче се трапляється часто-густо, що батьки суть остатні, котрих у такі справи втаємничується…

– Любила його?

– Авжеж! Обопільне. Він від’їхав, як і то тобі відомо, на два роки з дому, щоб студії покінчити, щоби вернутися зовсім «готовим»; тоді й мали свої заручини оповістити, а там і побратись, та, на нещастя, набрався десь у шпиталі тифу й помер, бідачисько, таки у В. Адже се, мабуть, знаєш?

Радник не знаходив слів, щоб виразити своє зачудовання, аж по якійсь хвилині сказав сумним, гірким тоном:

– А я об тім нічого не знав! Правда, він бував часто в моїм домі, вештався чимало біля неї, однак ніколи не приходило мені щось подібного на думку. А вона… і се ж подяка за мою любов? – кликнув огірчений. – За мої батьківські старання? Ох, як се болить, болить!! Тобі, чужому, звірилась, а перед своїм батьком, перед рідним батьком, могла щось такого затаїти!..

– Успокійся лиш, чоловіче, – утихомирював доктор. – До мене теж не приходила, щоб своє серце якраз передо мною вилити. Прийшла, щоб попросту порадитися зі мною, як з лікарем. Мучила її безсонність, і гарячка до крайності підтинала її сили. Вона несказанно багато терпіла, і то тайком; а се, старий, вимагає чимало сили. «Не могли б ви, дитинко, мені сказати, – питався я, – що більше-менше могла би сьому бути за причина? Ви ж бували звичайно найздоровіші з цілої родини».

«Чи се мусить бути, пане докторе?» – спитала вона.

«Авжеж, дитинко; се задля вас самих». Нате й розповіла дрожачими устами, розповіла мені цілу історію. Я ледве затаїв своє зворушення. Яка шкода, що доля обоїх так роздавила! Була б з них вийшла прегарна пара, а їх потомки, старий… їх потомки… ех! – тут і замовк нараз.

– І що ж далі, докторе? – питав радник пригнетеним голосом.

– Нічо. Просила лиш, щоб я об тім нікому нічого не згадував, а з нею самою також про те більше не говорив. Коли я спитав, чому про те з своїми не говорить, відповіла: «Нащо?»

«А так собі, Олено. Geteilter Schmerz ist halber Schmetz » [15] Поділений біль – це половина болю ( нім .). .

Вона похитала головою.

«Ні, пане докторе; перше треба мені самій перемогти горе; як довго воно в груді лютує, ніхто мені не поможе».

– Вона, Епамінондасе, одна з тих, котрі самі з собою справляються.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Царівна. Вибрані твори»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Царівна. Вибрані твори» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Царівна. Вибрані твори»

Обсуждение, отзывы о книге «Царівна. Вибрані твори» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x