Оксана Лущевська - Друзі за листуванням

— Скажеш теж, квартири…

— Звісно ж, квартиру тобі ніхто не запропонує. Усе ж таки шкільна олімпіада — це тобі не світові Олімпійські ігри, але й тут приз непоганий…

— Оленко, давай уже ближче до справи! Бо ти як заговориш-заінтригуєш, то аж голова обертом йде.

— Поїзка в табір! — і Оленка з урочистим виглядом вручила Ксені жовтий листок.

— Ти що, знущаєшся? Що я, в таборі ніколи не була? Треба для цього аж олімпіаду вигравати? — Ксеня вже була остаточно збита з пантелику.

— У таборі вона була, — перекривила її Оленка. — У такому не була! І не побуваєш, якщо будеш так легковажно до цього ставитись. Головним призом для переможця обласної олімпіади з англійської мови є, — Оленка на мить зупинилась, щоб набрати повні легені повітря, — поїздка до міжнародного дитячого табору в Північній Америці!

Дівчатка мовчали. Ксеня була приголомшена. «Хочу до міжнародного табору!» — кричала одна її половина. «Ти не переможеш. Треба було більше готуватись, а менше скиглити! Теж мені, принцеса… Примушували її вчитися, обмежували свободу…» — відповідала їй друга.

— Ну… я й не знаю… — тихо мовила. Треба було нарешті хоч щось сказати, бо Оленка жадібно чекала реакції на новину. — Я думала влітку долучитись до групи юних натуралістів. Там же й Геник буде…

— Ти дійсно несповна розуму! Який Геник?! Які натуралісти?! Ти ж світ побачити можеш! — Оленка від обурення аж почервоніла, ніздрі роздулись, а рот кумедно відкривався, щоб різко виплюнути слова: «юні натуралісти», «Геник».

…А Ксені стало легко й весело. Вона дзвінко розсміялась і смикнула подругу за кіску:

— Оленко, ти така смішна, коли обурюєшся! І дякую тобі за новину. За таку нагороду справді варто поборотись! — і перейшла на іншу тему, цокочучи про Васька та Геника.

А ввечері зателефонувала тітоньці Вірі, і вони вдвох обговорили детальний план підготовки, щоб осягти якомога більше за той час, що ще залишався.

Тепер Ксеня знову цілими днями сиділа за підручниками з граматики, збірниками «лексичних тем» і словниками. Учила напам’ять вірші, таблицю з неправильними дієсловами. Часом просто зубрила. Слухала диски з англійськими аудіокнижками… Інколи хотілося плюнути на те все — і повикидати ті словники, граматики, підручники, диски разом з тітчиними нотатками. Розпалити у дворі багаття й пустити за вітром. Але Ксеня стримувалася. А коли остаточно все набридало, сідала з мапою на колінах та уявляла, як подорожує різними країнами. А в таких подорожах англійська все ж таки згодиться.

Усе на світі рано чи пізно закінчується. Час на підготовку вичерпався, і от напередодні новорічних свят, якраз наприкінці другої чверті, Ксеня разом з іншими розумниками їхнього містечка поїхала до обласної гімназії, де зазвичай і проходили змагання серед різного штибу обдарованих дітей та палких шанувальників англійської мови зокрема…

Дівчинка сильно нервувала. Дивилася на інших конкурсантів. Ті здавалися такими впевненими в собі, такими серйозними… А коли дітей провели до спеціально підготовленого класу, у неї не те що руки тряслися — коліна підгиналися!

Роздали завдання. І хоча на турнір олімпіади відводилося кілька годин, матеріалу — по самі вуха: і слова перекласти, і на запитання відповісти, і часові форми впізнати, і твір написати. А в кінці — виступити зі спеціальною усною доповіддю на одну з раніше запропонованих тем.

Ксеня, за порадою Віри Василівни, підготувала доповідь про сталі вислови англійської мови та їхній переклад українською. Напевне, вдало вийшло, якщо сам голова комісії, Пилип Захарович, аплодував опісля промови.

Однак наша конкурсантка особливих надій після закінчення олімпіади не плекала: «Ну про яку перемогу може йти мова, коли змагатися довелося з гімназистами з обласного центру?!»

Саме з таким пригніченим настроєм і повернулася додому. А наступного ранку в школі однокласники налетіли із запитаннями.

— Ну, кажи, як? — підбігла їй на зустріч Оленка.

— Що, що там було? — Геник аж викрикував від цікавості.

— Та нічого особливого. Продула, напевне… — І Ксеня з байдужим виглядом розгорнула книжку, аби сховати за нею очі, повні сліз.

Геник подивився на її схилену потилицю та взявся розповідати про чергову нову комп’ютерну гру. Клас завмер у захопленні: такої гри ще не мав ніхто… Про Ксеню всі відразу й забули, і лише Оленка всіляко намагалася її підтримати: то цукерку тицьне, то шматочок шоколадки, то нову наклейку.