Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

Катер з повного ходу підійшов до головного пасажирського причалу, на якому темніла тільки одна постать вартового.

— Приймай кінець! — вигукнув мічман Приходько по-німецькому.

Фашистському вартовому й на думку не могло спасти, що катер чужий. Він ухопив кинуті з носа і з корми кінці, надів їх петлями на причальні тумби, а вже після цього запитав:

— Хто такі? Кому доповісти?

— Зараз скажемо, — неголосно відповів Приходько.

Він ступив через борт. В ту ж мить дужим ударом збив вартового з ніг і затулив йому рот ганчіркою.

Фашиста обеззброїла втягли в кубрик, зв'язали. Гаяти не можна було й хвилини. Приходько наставив на німця пістолет, коротко запитав:

— Який пароль по місту? Швидко!

Якусь мить німець ще вагався.

— Пароль! — підвищив голос мічман.

— «Ракета», — цокаючи зубами, відповів фашист. Мічман Приходько грізно подивився йому в очі.

— Якщо правду кажеш, даруємо тобі життя. Якщо збрехав — смерть!

— Правду, правду!.. — замотав головою солдат, почувши, яку умову перед ним поставлено. — До ранку «Ракета», а потім — не знаю.

— Ну, нам тільки до ранку й треба, — посміхнувся Приходько до своїх хлопців. — За мною, братики мої. В поліційне управління.

На вулицях Євпаторії — порожньо і темно. Ніде нікого. Ніби мертве місто. Та все ж, дотримуючись обережності, мічман повів своїх бійців найглухішими провулками та дворами.), Приміщення поліційного управління теж було затемнене. Тільки в кімнаті з двома вікнами, що виходили у двір, горіло світло. Підкравшись до вікон, десантники нарахували шестеро поліцаїв. Двоє з них спали на канапах, а четверо грали в карти. На столі стояли порожні і повні пляшки та закуска. Обстановка — щонаймирніша! Навіть зброю вони познімали з себе. Парабелуми і шаблі лежали, де хто залишив. Мічман поділив своїх хлопців на дві групи.

— Ви лишаєтесь надворі, ледь що — відкривайте вогонь. А ви — за мною у вікна!

Одночасно в обох вікнах тріснули рами, дзенькнули і посипались шибки.

Відомо, що фашисти над усе боялися наших моряків, називали їх «чорними дияволами», «смугастими дияволами». Зараз моряки, справді як дияволи, несподівано й навально вдерлися до кімнати. Поліцаї заклякли в різних позах.

— Лягай! — скомандував Приходько. — Грудьми на землю!

Один поліцай шарпнувся вбік, потягся рукою до зброї, але тут же упав, пришитий до землі короткою автоматною чергою. Пристрелили і тих двох, що спали, бо, схопившись, вони теж намагались чинити опір. Решта поліцаїв лягла грудьми на землю, їм швидко позв'язували руки й ноги.

— Ключі від підвалів! — наказав Приходько.

— Ось у мене в кишені, — сказав один поліцай захриплим від переляку голосом. — Тільки не вбивайте, благаю вас…

— Благай не благай, а на тебе, зраднику, куля вже відлита! — сказав матрос, витягаючи з кишені ключі. — Не зараз, так пізніше, а вона тебе наздожене.

Миттю кинулися в підвали. Було відомо, що саме там фашисти тримають наших моряків, які три дні тому висадилися в Євпаторії на шлюпці і яких схопили вороги.

Матросів знайшли у глибокому вогкому підвалі. Побиті, скривавлені, вони лежали й сиділи просто на цементовій холодній підлозі.

Вздрівши своїх, матроси один за одним звелися на ноги.

— Братики!.. Рідні!.. Невже це ви?..

Морякам одразу ж дали пістолети, автомати, гранати. Привели їх у кімнату, де лежали поліцаї. Звільнені з полону одразу ж накинулись на них:

— А, гади!.. Це ж вони нас били, товаришу мічман! По-звірячому били. Ось цей, і цей, і цей!.. Розпеченим залізом пекли, пальці дверима ламали, за ноги підвішували!

— Іменем народу! — сказали в один голос десантники. © http://kompas.co.ua

— Іменем народу! — повторив мічман Приходько. Застрочили автомати…

Тим часом друга група десантників уже захопила документи в кабінеті начальника поліції, вогнетривкий переносний сейф і навіть друкарську машинку.

— А це навіщо? — запитав Приходько.

— Пригодиться, товаришу мічмане, — сказав один матрос. — Вона ж з німецьким шрифтом.

— І то правда, — погодився Приходько. — Забирай…?У поліційному управлінні робити більше не було чого.

Але тільки вийшли з приміщення, як почули гуркіт мотоцикла. Десантники заховалися, причаїлись. У двір в'їхав мотоцикліст. Він зупинився і почав озиратись довкола та дослухатись. Може, його увагу привернули постріли в приміщенні поліційного управління, а може, просто заїхав, чергуючи по гарнізону.

Приходько подав знак рукою, і на мотоцикліста кинулося одразу кілька моряків. Він не встиг навіть крикнути, як уже лежав на землі із зв'язаними назад руками, з ганчіркою в роті. Так його й повели до катера.