Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

Євграф Євграфович, мабуть, вирішив, що ми не бились, а просто боролись. Він подивився на нас, розхристаних і жалюгідних, довгим докірливим поглядом і тихо, але виразно сказав:

— Поправте на собі галстуки, одяг і сідайте на місця. Наче нічого й не сталося, він почав урок.

Всього можна було чекати, тільки не цього.

Я сидів і гадав: а може, Євграф Євграфович зараз не хоче зривати урок і покличе нас в учительську після дзвінка?..

Але ні того дня, ні наступного ніхто нікуди нас не викликав.

І, коли ми переконалися, що нас уже й не викличуть, я сказав Ількові:

— Тепер тобі ясно, який Євграф Євграфович?

— Ясно, — відповів він. І ми помирились.

Правда, подія ця не минула для нас з Ільком марно. Живучи щодня під страхом, що нас викличуть, ми стали уважніші на уроках та краще готували домашні завдання.

Так-сяк ми все-таки позбулися двійок. І обидва перейшли до шостого класу.

І ось тепер я — шестикласник.

На учнівсько-батьківських зборах, що відбулися з нагоди закінчення навчального року, Марія Степанівна сказала:

— Я рада, що всі ви перейшли у шостий клас. За літо ви підростете, посерйознішаєте, зміцните своє здоров'я. І я вірю, що в шостому класі будете вчитись набагато краще, ніж у п'ятому.

Тато на збори, як завжди, не прийшов. У нього на рибкомбінаті саме «горів квартальний план», і він навіть вдома мало бував. А мама сиділа на зборах поряд зі мною, і мені здавалось, що вона на очах молодіє та розквітає. Ще б пак! Я перейшов у шостий клас. Скільки було всіляких неприємностей, сліз, лайок, викликів у школу, а все-таки перейшов!..

Настрій у мене був просто-таки чудовий.

А тут ще по дорозі додому мама сказала:

— Тато пообіцяв: як тільки ти перейдеш у шостий клас, він тобі дарує велосипед «Орлятко».

Я одразу ж зметикував, що є нагода мати не тільки велосипед, і додав:

— І футбольний м'яч.

Мама трохи помулялась, мабуть, зважувала, чи не забагато буде? Але потім погодилась:

— Гаразд. І футбольний м'яч.

А якщо мама сказала, то так і буде. Татко ніколи довго не заперечує, коли мама чогось захоче. У нього немає часу заперечувати. Його голова забита важливішими справами, рибкомбінатівськими.

— Тільки з Ільком ти не будеш гуляти, — попередила мама.

— Не буду, — пообіцяв я, хоч добре знав, що саме до нього першого й поїду на своєму новенькому велосипеді з футбольним м'ячем.

Дома виявилось, що мама приготувала дуже смачний обід, а тато запросив гостей. Я сидів серед них, як іменинник, напрасований, умитий, розчесаний, і слухняно їв усе, що мені підставляла мама. «Якось уже відмучусь востаннє перед літніми канікулами, — думав я, — так зате ж потім бігатиму скільки завгодно і робитиму що захочу!»

Татко піднімав чарку за мої успіхи, за моє здоров'я, за мов майбутнє. А коли вже сп'янів чималенько, то сам витяг з кишені гроші і дав мені в руки.

— Іди і купи собі велосипед та футбол. Вибери, що сподобається, щоб потім не казав, що не такі, як хотів.

Я подякував, виліз із-за столу і гайнув з кімнати. Всі присутні, певно, зраділи цьому, бо були вже напідпитку, і я заважав їм вести свої «дорослі» розмови.

Звичайно ж, я одразу побіг до Ілька. Вислухавши мене, Ілько сказав:

— Краще давай купимо надувного човна. Будемо ходити в море, гратись у піратів, боротись з бурями та штормами. Ото здорово буде!

Я заперечив:

— Надувні човні у хлопців є, можна попросити. А велосипеда на нашому кутку ні в кого немає.

— Ну, гаразд, — погодився Ілько, і ми побігли до магазину. У відділі велосипедів у нас розбіглися очі. Яких тут тільки не було! І «Орлятко», і «Харків'янин», і Ярославського заводу, і гоночні… А кольори! Один одного красивіший! Зелені з червоними смужечками, чорні з синіми стрілами, блакитні з білими обідцями — всіх і не перекажеш. Ми гладили їх руками, прицмокували захоплено язиками, крутили педалі, випробовували гальма, аж поки продавець сердито не спитав:

— Ви купувати прийшли чи бавитись? Ідіть собі геть і не заважайте іншим.

Тоді ми вибрали червоний з синіми смугами. Я заплатив гроші, і ми з Ільком, тримаючи «Орлятко» з обох боків за руль, попрямували ще й до «Спортмагазину». Тут ми вибрали найкращий футбольний м'яч. Грошей ще трохи лишилось. Ми купили по дві порції морозива, а решту я заховав.

Біля мого двору я сказав Ількові, щоб він зачекав трохи, а сам подався додому, щоб показати покупки.

Дома мене знову дуже хвалили, хоч я так і не зрозумів за що, а потім татко сказав: