Наталія Гриняєва - Звичайні незвичайні історії

Лишень зараз він побачив на доріжці юрбу малесеньких мурах, які зосереджено тягли доріжкою величезну соломинку.

Виявилося, що він їм заважає…

Тимко з повагою пропустив роботящу компанію і чимдуж побіг до мами:

– Мамо, мамо! Дай мені якесь завдання! Я ж не ледащо – буду працювати! Бо навіть малі мурахи працюють…

Цілий день ішов дощ…

Всі звірята ховались від нього по нірках.

Нарешті пізно ввечері він припинився, залишивши після себе на лісовій галявині безліч маленьких калюж…

Коли нарешті Тимко з мамою вибралися зі своєї схованки, мале зайченя аж зойкнуло від здивування й переляку…

– Ой, лишенько!.. Небо впало і роз-би-лось!.. – схвильовано вигукнув Тимко.

Мама тільки посміхнулась до синочка і лагідно повернула його голівку до гори.

– В-а-у! – промовив Тимко, зачарований нічним небом з безліччю яскравих стожар…

А десь здалеку від села лунало: «Ніч яка місячна, зоряна…»

Ранок…

Над лугом стелиться туман…

З того туману визирнуло сонечко…

Яскравими променями освітило все навколо й повільно поплило вгору.

Якось несміло, тихенько квакнула жабка, подув легенько вітерець, загойдалося колосся на краю поля…

Зернятко, що солодко спало у своїй малесенькій кімнатці, прокинулось…

– Мамо?

– Що, синку?

– Вже ранок?

– Ранок, але полежи тихенько, бо усі ще сплять.

– Мамо, а, мамо! – не здавалось зернятко.

– Що?

– Ми вже виросли?

– Виросли.

– Дозріли?

– Дозріли.

– То чому сидимо в цих тісних коморах? Я гуляти хочу…

– Синку, сиди собі тихенько, ще не час… За нами скоро прийдуть…

– Ой, не можу я, мамо, більше отак си-ді-т-и… – тільки й встиг промовити мамин шибеник і впав на землю.

То було звичайне пшеничне зернятко, але, на відміну від інших, дуже непосидюче.

Отже, зернятко впало на землю, вдарилось і зомліло…

А навколо вирувало життя!

Вздовж поля бігла маленька сіра мишка.

– Ой, щастя привалило! – радісно вигукнула мишка, схопила зернятко і мерщій побігла до своєї домівки. Та сховатись не встигла, бо схопив її орел, що кружляв високо у небі.

Сів орел на гілку старого дуба й уже зібрався мишкою поласувати, та саме в цей момент отямилося зернятко й заволало, щоб мишка його відпустила…

– І справді, навіщо обом помирати? – подумала мишка та й викинула зернятко.

Летить зернятко в повітрі, перекидається, від страху на весь голос лається.

Побачив його орел, відволікся від обідньої справи та й не втримав мишки. От вона й утекла…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.