Марина Павленко - Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

— Ага, пані Вікторія Щербанівська!

— «Зладнали маєтки, окрім Вишнопільських, ще й на взірець качанівських», — промурмотіла про себе Хазяйчині слова зі сну. — А з Радзивілкою ми вчора набирали та набирали в інтернеті слово «Качанівка»! Тільки й вияснили, що це було угіддя панів Тарновських, які дуже дбали про своїх селян, предок яких багато зробив, щоб відмінити кріпацтво. Тарновські зробили з хутора цілий музей, театр, оркестр і парк! Туди різні митці приїздили: і Гоголь, і Костомаров, І Репін, і Глінка, й Куліш, і Шевченко!.. Я собі вирішила, що у них, у Щербанівських був тільки старий парк, а там ще ціле село!.. От де вели своє сільське господарство! Леле, чого ж ти зразу про це не сказав?

— А мені що, хтось давав слово вставити? — лагідно дорікнув Сашко. — У тебе ж сьогодні наче словесну трубу прорвало!

— Вибач, — Софійчині щоки миттю зашарілись. — Вибач, вибач!

— Та чого там, — почервонів і хлопець. — Забуто! Як ти на те, щоб на цих вихідних…

— Зустрітися? — перебила Софійка. — Але ж у мене…

Миттю затнулась, бо второпала, що знов наступила на ті самі граблі.

— …Щоб на ці вихідні навідатись до моєї мами в Матвіївну, — лагідно всміхався Фадійчук. — Заодно сходити у Вікторівну, га?..

Боже, який він, цей Сашко! Який же!.. Ну, який!.. Та вона б його зараз… Ну, тобто потисла руку… Як своєму найтерплячішому, найвірнішому, наймудрішому другові!

Але до Пустельника, звісно, нікому не дорівнятися! Ось він знову на Софійчиній кухні, а вона і мліє, і вмирає, і воскресає!

Звичайно ж, у гостях і баба Валя! Вона знов принесла смаколиків, і мама вимушена запросити сусідку до чаю. Уже чай випито, і тарілка майже порожня, а баба настійливо надиктовує мамі нові рецепти. Мама спершу чемно пропускала її теревені повз вуха. Але коли баба нагадала про шлях до чоловічого серця через шлунок і про те, що, мовляв, ось-ось повернеться з відрядження її, Танін, Вячеслав, мама схаменулась і побігла по блокнотик.

Так вони з Пустельником втратили ще двадцять чотири цінні хвилини.

— Чи ж я не казав, що вона — таємний агент? — підозріло киває дядько в сусідчин бік. О, він і не уявляв, які близькі до істини його припущення! Але Софійка лиш подала застережливий знак. Мовляв, будьмо обережні.

Потім пішла розмова про котів і Ростика — ще плюс вісімнадцять хвилин.

Тоді баба насилу згадала, що в неї удома негодований чоловік, і кинулась його рятувати — пішла нарешті.

Фу-у-ух, тепер можна послухати дядькові Сергієві столичні новини.

Виявляється, йому вдалося домовитись і з журналістами, і з експертами:

— Цими днями один телеканал відрядить сюди кореспондентів, і сюжет побачить уся країна! Хай тоді спробують нам завадити!

— Ой, хай би днів зо два не приїздили, щоб Калинин нічого не запідозрив! — шепче йому Софійка, поки мама відвернулась до умивальника.

— Як там із ним? — змовницьки примружив око Пустельник.

Поки Софійка гинула від того примружування, мама, виявилось, уже помила чашки й перетворилась на саму увагу, тож довелось перейти на езопівську мову:

— А в нас тут усе на місці. І старий парк, і дуби вздовж алеї, і навіть художники, які за гроші намалюють будь-кого і будь-що! Ми нині з Сашком там гарне-е-енько прогулялись!

— Матиму до тебе прохання, — підтримав алегорію Сергій. — Передай одному художнику від мене долари, я йому винен!

Пустельник протягує Софійці конверта.

— Дякую, неодмінно! — аж сяє від такого взаєморозуміння дівчинка.

— Гаразд, але якщо музейники всі такі чесні, — висловлює свіжі гіпотези мама, — то хто міг навести на картини злодія?

— Таню, ти мислиш у правильному напрямку! — вчепився за мамину думку Пустельник. — У Вишнополі, я чув, є один знавець і перекупник старовини… Якби ж згадати прізвище…

— Я Кваша? — раптом плеснула себе по лобі Софійка від остаточного здогаду.

— Ні-ні, не таке, як у мене…

— Я Кваша! — Софійка жартувала вже навмисне.

— Кажу, зовсім не таке!.. Хоча… Теж їстівне!

— А як Кваша? — вже відверто сміялась дівчинка.

— Моє прізвище мене цілком влаштовує! — аж розсердився дядько. — А головне те, що воно влаштовує мою Сніжинку, сьогодні вона його навіть наспівувала під «Місячну сонату»! — всміхнувся.

Боже, який він милий, коли отак наївно дав себе розіграти! А якби не ота Сніжинка, якій раптово стало подобатись його прізвище, то й узагалі зворушив би Софійку до сліз!

— А як вам Кваша? Кваша Григорій Борисович?