Марина Павленко - Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Всі, крім Вадима, схвально загули: справді вдячні!

— І не менш вдячні будемо за екскурсію до бузькових поселень! Вони вже десь починають прилітати!.. Діти, хочете, правда?

— Правда, правда! — загули ще прихильніше. Вадим, який тепер, аби зайвий раз бачити Роську, був готовий куди завгодно, кричав найгучніше:

— Давайте, відпадна буде тусня!

Почувалася переможницею. Вперше за багато днів клас забув про новеньку і хвалив її, Софійку. Тепер зосталося тільки завдати удару самій суперниці.

— А ще знаю одну легенду, яка частково може пояснити назву річки Кам’янки!

— Розкажи! — зашумів клас.

Тепер найгучнішою була Ірка: вона будь-якою ціною хотіла підкреслити, що в цю мить не Росава є фавориткою класу.

— Бо кругом неї на камінні любили сидіти русалки! Колись один юнак часто гуляв берегами… — боялася глянути в Росьчин бік, але й так відчувала, що Підліснячка то блідла, то червоніла, то зеленіла від злості. — І якось просто з каменя до нього стрибнула русалка.

«Замкни свої губи-губища!..» — ніби аж чула німе Росьчине послання. Але від цього язик розв’язувався ще більше:

— «Тала, тала, бух, бух, на камені дух, дух!» — співала й витанцьовувала русалка перед юнаком. А тоді стала йому в коханні освідчуватись.

По класові прокотився глузливий смішок.

— «Полюбила я тебе, красний парубче!» — Софійка імітувала Росявчин голос.

«Замкни свої очі-очища!» — аж шипіло-парувало з боку Підліснячки.

Софійка й справді примружилася, мов перед стрибком у воду:

— Русалка та була струнка, мов очеретинка. Очі — як два зелені озерця! Волосся темнюще, довжелезне, по коліна! Заколоте найтоншої різьби… кістяним гребенем!

Семикласники розгублено перезирнулись. На Росяницю схожа!..

— Як почула, що він кохає тільки свою дівчину (трішки фантазії не завадить, це ж легенда!), — кинулась — кинулася каменюкою у воду! — (А це вже й не зовсім фантазія, впізнаєш, Росавко, недавній обвал?) — І відтоді річку прозвали Кам’янкою!

Чуючи, як у голові каламутиться, а горло пересихає, Софійка з останніх сил прохрипіла головне:

— Відтоді, кажуть, русалка час від часу оживає, переселяється у людський світ і мститься… Особливо хлопцям, яких змушує в себе закохуватися… За колишню… образу!..

Софійка безсило зсунулася за парту. Всі сиділи як паралізовані. Почали ніби з Кам’янки, скінчили ніби однокласницею! Школярі не зважувались і глянути в Росавин бік. Першою отямилась учителька:

— Що ж, Софійка отримує найвищий бал! Погодьмося, що вона сьогодні була найкраща!

Всі поопускали очі, найнижче — Дмитрик. Ніхто не перечив.

— …До дзвінка ще є трохи часу. Але, звичайно, після Софійки навряд чи можна додати щось нове! — Ліда Василівна зібралась уже підвести підсумки.

— Можна й мені поділитися легендами про походження тутешніх назв? — висяювала чемністю і скромністю Росава. Ніби не її щойно було розмазано по стінці!

— Ти, Росю? Але ж… Де Вишнопіль, а де Полтава…

— Мені баба Валя розповіла! Дещо я в музейному архіві читала!

Підліснячка гордо вийшла насеред класу, виструнчилася, чарівно усміхнулась і почала:

— Прикро, але здебільшого люди схильні все міряти своїм куценьким розумом. Чується їм у назві річки слово «камінь», отже, треба придумати якусь кам’яну русалку, при цьому з русалки бажано зробити ідіотку, а людського хлопця подати як супермена. Є Білокрилівський ліс — прив’язати до його назви колонію чорногузів, яка, до речі, поселилась у ньому всього два століття тому і, між іншим, є далеко не білокрила.

Присутні насторожились іще більше. Схоже, тепер камінчики полетіли у протилежний городець!

— Зветься місто Вишнопіль — то давайте придумаєм до нього козака Вишню, якого зроблено з вогнетривкого матеріалу чи пінопласту, через те він у вогні не горить, ще й у воді не тоне, а малює по темничній стіні кораблики й ними випливає!..

Але ж про кораблики Софійка вголос не казала! Та клас уже сміявся і не зважав на праведне Софійчине обурення.

— Так примітивно мислити — це як обмалювати вишеньками реферат про письменника Остапа Вишню! — била далі Росава.

Усі знов поопускали очі, бо била таки в точку: якраз Софійка — недавня головна класна художниця — оздобила реферат про класика-гумориста блискучими соковитими вишнями. Хотіла мисливськими усмішками, та потім збагнула, що розтягнуті уста виглядатимуть не надто ефектно, і… Зрештою, а що робити, коли в їхньому сьомому класі, як навмисне, вся література — про хлопців і для хлопців? «Захар Беркут», «Сагайдачний», «Климко», «Айвенго», «Пригоди Гуллівера», «Тарас Бульба» перекази про Робіна Гуда, билини про Муромця, навіть ліричні «Гуси-лебеді летять»! Дівчатам хоч повісся! От і шукала шпаринки для розради! Тоді всім подобалось, а тепер, бач!..