Марина Павленко - Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Всі провели її зачудованими поглядами і навіть не помітили, що ті погляди були зволожені слізьми. Навіть Вадимів. Навіть — Ірчин. Та й Софійка впіймала на своїй руці дві зрадливі сльозини. Всім було шкода і річки, і старих назв, і свого талану. Ба, разом зі слізьми Софійка зловила думку, що їй шкода цієї мудрої, всезнаючої писаної красуні.

Тож коли клас, оговтавшись, вибухнув подячними оплесками, Софійка плескала найгучніше. Здається, ніхто, крім неї, не звернув уваги на сказане згарячу «вірили в нас»…

Вдома змусила себе охолонути, одуматись, оцінити обстановку тверезо. Не треба, звісно, так швидко розкисати, коли ворог намагається тебе розжалобити. Але й з одвертими атаками наразі ліпше не поспішати. Засідка є засідка: не висовуйся.

Найпершим тишу засідки порушив лист Ві-ку-ку. Софійка зраділа: нарешті! А потім… Ні, лист як лист: привітний, сповнений подяками за Різдво й усіма можливими новинами. Та мало не в кожному абзаці — Рося. Вирішила розрівняти свої кучері й відпускати волосся, щоб відростити косу, як у Росі. Записалась на уроки вокалу, бо ж Рося каза’, що в неї, Віти, гарний голос. Перестала їсти рибу, бо ж Рося не їсть і он яка гарна. Кришить собі петрушки стільки, як бур’яну поросяті: може, додасться Росиних талантів. Передає Росі щонайщиріше вітання. На завершення, як грім серед і так уже спохмурнілого дружнього неба, просить Софійку надіслати… Росавину адресу!

Яка підла зрада! Росава навмисно забрала в неї єдину подругу, але ж Ві-ку-ку!.. Як могла так легко здатися безстрашна й жертовна Ві-ку-ку?! Як могла вона, така проноза, не розпізнати в русалчиній шкурі лютого ворога?! Все, все! Кінець дружбі!

Другими стали Вірка, Надька й Любка.

— Я… Ми… Тобі треба таке сказати, таке сказати!.. — відхекувалась на порозі Люба.

— Зачини двері, це дуже секретно! — проскоромовила Надя.

— Сашко… Ми підслухали… Тобто ненароком почули… — задихалась від бігу й хвилювання Віра.

— Не до тебе телефон — не бери за трубку, не тебе цілують — не підставляй губку, бо я перша почала! — штовхнула її Люба, яка донині пишалась тим, що саме її Софійка підганяла з читання й арифметики.

— А я що, не маю права? — домагалась Вірка.

— Сашко домовлявся про зустріч з однією дуже красивою дівчиною! — скоренько випалила Надя, поки сестрички воювали за право слова.

— З зеленими очима! — Сестри, погрозливо зиркнувши в Надьчин бік, поспішили додати бодай щось.

— Коса до колін!

— А вбра-а-ана-а-а!

— Спокійно, спокійно! — втихомирювала Софійка і себе. — Хто з ким коли і про що домовлявся?

— Учора під вечір вона прийшла до нас додому! — мерщій узялась відповідати Надя.

— Покликала Сашка! — вискочила поперед неї Люба.

— Він вийшов! — додала Вірка.

— Але кватирка була відчинена, і ми все чули!

— Майже все!

— А ти взагалі була на кухоньці, то й мовчи!

— Вони домовилися, що Сашко ждатиме її на зупинці післязавтра, в суботу, о першій годині дня! — вдало скористалась моментом Надька, за що знову заробила два невдоволені погляди.

Ну й заявочки! Вчора зустрічався з нею, Софійкою, завтра — з Росавою? А на неділю о п’ятій у старому паркові — знову з Софією? Сам же призначив! А вдавав, ніби його обіцянка показати Росьці місто — жарт! Хай Роська, але Сашко? А в очі такий добренький, хоч самого пий замість валер’янки! Боже, де межа людському лукавству?!

Де стояла, там і сіла. Тільки й спромоглася запитати:

— А… моя фотографія у його портфелі… ще є?

— Ще є! Ми перевіряли! Але наче зім’яв її хто… І по лиці… тріщини пішли! Наче вона скляна і хтось по ній стукнув! — пояснювали одна з-поперед одної.

Краще б зовсім викинув!

— Вона, звичайно, красива, але ти теж! — Сестри, втішаючи, в три пари рук гладили Софійку по плечах, по голові. — Хочеш, ми спробуєм його переконати?

— У жодному разі! Навіть не здумайте йому щось про це все казати!

— Могила! Знай: ми — за тебе! Усе-все будем тобі розказувати!

Діти — остання фортеця останньої вірності!.. Хоча хтозна, хтозна… Тепер уже нікому не можна по-справжньому довіряти!

Ще зовсім недавно Софійка відмовляла Завадчучку від плану «Б». Тепер зателефонувала і запросила терміново уточнити деталі.

— Між іншим, ти можеш прихопити завтра до школи яку-небудь перуку? — запитала перед тим, як покласти слухавку.

— Що, міль повибивала в твоїх бабських мичках залисини?

— А що їй лишалося після того, як догризла твою єдину мозкову звивину?