— Досі не зів’яла? Не кожна куплена квітка вистоїть хоч півдоби! Це, Софусю, добра прикмета! Певно, багато гарячої енергії в цій троянді закладено!
Софійка зовсім зашарілась. І від забутого рідного срібнодзвонного «Софусю», і від гарної прикмети. І від гарячої енергії, звичайно…
Справді, як не дивно, Сашкова троянда навіть після холодів-поневірянь ожила вдома, розпустила пелюсточки й запахла на всю кімнату. Софійка, що й до цього щогодини бігала милуватися красунею, тепер, зоставшись на самоті, мимоволі поцілувала пелюстки: «Все в нас, квіточко, вийде на добре, еге ж?»
37. Таблетка у валер’янці
Від Сашка здобула ще одну ниточку для майбутньої перемоги.
Стрілись у сквері. Тоді, в старому парку, він призначив час нової зустрічі й запропонував щоразу змінювати місце для конспірації. Тим паче, зараз і в сквері гарно: дзюрчать скупі березневі струмочки (лютий удався безсніжний), пахне набряклими бруньками, синички цінькають.
Так-от, обережно переказала йому прапрадідову пригоду з русалкою… Вважала, що цим не зашкодить, адже розповідала не побачене, а почуте від когось..
— Як думаєш, що зробила тоді баба Оришка? — свердлила очима Сашка в полюванні за свіжою думкою.
— Не знаю, але, мабуть, не обійшлось без… Кажеш, вона брала до лісу петрушку?
— Дідусь каже! І сам же сумнівається: чого не любисток чи полин? Русалки ж якраз їх бояться!
— Коли ми хочемо дати нашим Ромашці або Чорнобілці якусь гірку таблетку, ми що робимо?
— Змочуєм її у валер’янці, яку вони обожнюють!
— Оришка навмисне взяла щось цікаве для русалок! А тоді заманити кудись тією петрушкою! В глухомань, у провалля якесь!
— Кажеш, таблетку змочити валер’янкою?.. — Розцілувала б цього хлопця!
— Кажу, а що? — усміхнувся й він, зачувши її захват.
Ні, цілуватись — це вже сама валер’янка. Ліпше просто потішить компліментом у таблетці.
— Розумна в тебе голова, Сашуню! Вчитися б тобі, а не по шефових відрядженнях роз’їжджати!
У зв’язку з учительчиною недугою класну годину кілька разів переносили. Вчора ж Ліда Василівна бадьоро увійшла до них перед алгеброю — без палички! — й весело сповістила:
— Виховна година «Вишнопільські легенди» буде!
Всі радісно загули: мабуть, не так від передчуття виховної години, як від учительчиного бравого вигляду. До Софійки вона підійшла окремо й тихенько шепнула:
— Така вдячна твоїй Сніжані Іванівні! Золоті в неї руки, дитино!
Це ще більше надихнуло Софійку. Бо ж і так багато надій покладала на цю виховну. Єдиний урок, де може обскакати Росаву! Адже новеньких Дмитра й Росяницю від завдання вирішено таки звільнити як людей немісцевих.
До того ж Софійка ще має деяку таємну зброю! Отож вислухавши всі нудотні варіації про вишню, котра виросла серед поля, і про грецьке місто-«поліс», у якому росло багато вишневих дерев, про кам’янисте дно річки, про качок, орлів і лебедів з білими крильми, підвелася нарешті й собі.
Спершу, для «підігріву», жартівлива дідусева історія про бога Вішну й відбиток його підошви. Потім — розповідь про неймовірно сильного козака Вишню, якого ні куля не брала, ні шабля не рубала і який з води виходив сухий, а з вогню — мокрий. Відчула на собі пильний кинджальний погляд Росяниці. Передбачає, відьма, що далі піде про декого з Вишниних нащадків!
А може… Може, просто впізнала свою магію? Жовту? Синю? Часову? Леле, та це ж не просто дідусева побрехенька, як вважала раніше! Софійчин пращур володів надприродними чи, як мовить Сніжана, саме глибинно природними здібностями! Господи, то родинні перекази про те, що козак Вишня дивовижним чином утік з турецької темниці, коли всі замки зостались цілими, тільки на стіні була намальована козацька чайка, — правда? Намалював — і поплив! Як це воно… ага — імітативна магія! Он від кого тітоньці перейшло унікальне вміння!
— Дякуємо, Софійко! — повернув до тями вчительчин голос. — Ти так цікаво розповіла, що хочеться слухати ще і ще!
— О, я не все розповіла, Лідо Василівно! — спохопилася. — У Білокрилівському лісі є колонія чорногузів, або, по-науковому, лелек білих звичайних.
— Та ти що?! — вражено хитала головою Ліда Василівна, коли Софійка змалювала свої відвідини чорногузячого царства. — Ти неодмінно мусиш організувати нам туди екскурсію! Адже насамперед ми повинні знати…
— …свій рідний край! — завчено продовжили учні.
— Ми ж, семикласники, досі вдячні тобі, Софійко, що здійснили тоді лижний похід, правда?
Читать дальше