Марина Павленко - Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

— Еге, з ним щось робиться: кілька днів намагається передати тобі листа, а сам прийти боїться! Наказав особисто в руки, а я третій день не можу тебе застати!

Любка урочисто вручила Софійці бувалого в бувальцях конверта. І спрагло заблагала:

— Сказав, страшенно секретно. Розкажеш, що там? Хоч півсло-о-ова!

Софійка, переборюючи хвилювання й цікавість, чемно й рішуче завела дівчинку на кухню пити чай. Сама ж зачинилась у своїй кімнаті. Тремтячими руками роздерла конверта. Від самого вигляду знайомих, таких дорогих закарлючок потепліло на душі. До щему рідні слова з помилками застрибали перед очима:

«Софійко тирміново треба зустрітись. Жду тибе цеї суботи в чотири години вечора, шіснацята година дня, біля входу до старого парку. Щоб там ни сталось знай, що ти… (Далі йшли густо закреслені речення.) Що я для тебе… (Знов закреслення.) Що я тибе завжди… (Закреслено.) Що я тибе ніколи… (Покреслено-замальовано.) Краще все скажу в розмові. Вибач, ти знаїш, що в листуванні я не майстир. Сашко».

Господи, цей лицар пера і геній художнього слова її доконає! Мало того, що школу пропускає, то ще й поґедзяв усього листа! І Софійка тепер ніколи не дізнається, що ж вона таке і що Сашко для неї завжди, чи то пак ніколи!..

Але субота завтра! Бігом сказати Любці, що згодна! Згодна, згодна, згодна!

Для побачення все готово, все зібрано. Софійка ще від обіду вдягнена, причесана і напоєна чаєм без цукру — для тоншої талії. Тепер тільки дочекатись умовленої години.

Дзвінок? Було б дивно, якби ніщо не перебило!

Не панькатиметься, навіть якщо прийде плакатись сам Кулаківський! Чи, може, Дмитрик Іваненко також топче стежечку до Софійчиного, тобто Росавчиного під’їзду?

Леле! Ірка! Завадчук!

— Зайти можна? Чи так і триматимеш гостю на порозі своєї трущобки? — як на Завадчучку, досить чемне привітання!

— Та… Заходь… Чортів, які тебе принесли, сподіваюсь, лишила надворі?

— Оу! Що таке мало статися: наша Софа серед зими вимила шию? — Ірка нахабно зазирала Софійці за комір.

Так, і вимила, хоч під шарфом однак не видно, а що?

— Ти б краще залисини прикрила! Бобрик-то не скрізь повідростав! — тицьнула пальцем у Ірчину зачіску.

— Джунглі виздихують! У тебе й вуха чисті?!

— Не знаю, як джунглі, а пара вошок на твоїй голові сьогодні точно сконала — від потреби пхатись на кінець міста ради моїх чистих вух!

Звичайна розмова двох звичайних однокласниць.

— Розім’ялись і досить! — Ірка різко перейшла на серйозний тон. Так само різко, без запрошення, перейшла й до вітальні, плюхнулася в крісло. — Я ж до тебе… по ділу!

— То ближче до діла, а не з джунглів заходиш! — Софійка стала навпроти, натякаючи, що має обмаль часу.

— Я про твою сусідку й нашу суперкласну однокласницю!

Гм! Це вже цікаво!

— Чи будемо прикидатись, що вона нікого з нас не дістала? — наступала Ірка.

— Тебе дістала, ти й розбирайся!

— А тобі не пече, що сьогодні після школи вона з твоїм Дмитром, любесенько розмовляючи, пішла до нього додому?

— Може, то вона йшла не з моїм, а з твоїм Дмитром? — куснула ще раз, але остання крапля таки переповнила чашу. — Ти щось пропонуєш?

— Авжеж, якби знала, що робити, зверталась би до тебе! Нас двоє, вона одна — уже щось.

Софійка хотіла спитати, чи довго Ірка придумувала таку глибоку математичну істину, та прикусила язика. Сварка тут не поможе, а скористатися з тимчасового військового союзу варто.

— І на що ми вдвох здатні? — Ірка ж не уявляє, що хоче боротись не просто з «однією», а з нечистою силою!

— Ну, має ж бути якесь… якась слабинка, якийсь скелет у шафі! Ти, як сусідка, бачиш більше… Може… Може, сміття в квартирі?

— Чистіше не знайдеш на весь Вишнопіль!

— Тихо, ша! Без паніки! — Ірка встала з крісла й діловито походжала туди-сюди. — Може, вона… свариться зі старою нещасною родичкою? Тоді ми попросили б написати скаргу, обговорили поведінку на класній годині!

— Це тиша і без паніки! — Софійка й собі встала. — Чемнішої онуки нема на всю Україну!

— Гаразд, тоді, може, за нею стоїть якийсь… злочин? Покинути батьків, перебратися до малознайомої баби?.. Тут має бути нечисто!

А під цим бобриком щось таки є! Завадчучка й не здогадується, яка близька вона зараз від правди! Але й це не вихід!

— Напишемо заяву в міліцію або вчинимо приватне розслідування? Ти думаєш, твого Кулаківського злякає її кримінальне минуле? Так ми з неї взагалі героїню зробимо! Сотні закоханих молокососів поголять чуби й полізуть на ґрати будинку міліції, щоб визволити нещасну принцесу.