Ярослав Стельмах - Митькозавр із Юрківки

Здесь есть возможность читать онлайн «Ярослав Стельмах - Митькозавр із Юрківки» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Митькозавр із Юрківки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Митькозавр із Юрківки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

…Історія ця починалася зовсім звичайно. П’ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання – зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах дотепні та непосидючі хлопці будуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Бешкетні друзі вирішили, що назва українського села Юрківка походить від юрського періоду, і тому, на їхню думку, в місцевому озері мешкає щось на кшталт доісторичного динозавра. Але звідки взялася та потвора і як її спіймати? Тож друзі починають діяти.
Про незвичайні, кумедні й таємничі пригоди Сергія та Митька (й не тільки їх) розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй книжці «Митькозавр із Юрківки».

Митькозавр із Юрківки — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Митькозавр із Юрківки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Що? – не второпав Віка.

– Що «що»? Ти ж пляшки приніс, чи як?

– Е-е… Ні, – відказав спантеличено.

– То чого ж тоді грюкати? «Дядю-дядю!» Я от зараз вийду та покажу тобі дядю. І тьотю покажу. Племінничок! Ходять тут усякі. Давай-давай звідси. Так і нишпорять. Так і лізуть. Школяр називається! Замість того, щоб уроки вчити… Знайшов дядю!

Віка підхопив свій портфель і кинувся геть. Він одбіг метрів із тридцять, на ходу озирнувся на приймальника, аж раптом відчув під ногами порожнечу і, вже падаючи вниз, збагнув, що втрапив у одну з виритих хлопцями ям.

Уже лежачи на піщаному дні, Віка подумав із неприємністю, що сердитий дядько, певно, бачив його ганебне падіння й оце зловтішається у своїй буді. Тож, щоб не виказати роздратування чи навіть удати, що то він стрибнув у яму навмисне, хлопець зіпнувся на ноги, скривив губи у фальшивій посмішці, виткнув голову у білий світ… і остовпів.

Приймальника посуду не було. Віка сторопіло покрутив головою навсібіч, але й сліду будки ніде не помітив. Мало того, йому здалося, ні, він уже виразно бачив – навколишня місцевість змінилася теж.

Неохайний, брудний, привабливий лише для хлоп’ячого ока своєю запущеністю пустир з безліччю ям і вибоїн перетворився на порослий травою й рідким чагарем видолинок. А ліс, що мрів десь аж на обрії, підступив зовсім близько – чутно було навіть, як співає на деревах лісове птаство.

Спантеличений такими змінами у природі рідного краю, хлопець вибрався з ями, шукаючи пояснення незбагненним перемінам, повернувся до рідного містечка, і вже не здивування, а лоскотний страх підкотився до його грудей.

Знайома дорога, що нею спустився він півгодини тому, ніби запала у землю, і Віка дивився на неї вже трохи згори. Спадисті схили вкривала зелень – рясна, кріпенька й закурена. Будиночки ж, що вишикувались обабіч – з акуратними обійстями, фруктовими деревами й городцями коло них, – взагалі щезли. Натомість, куди сягало око, все вкривали кущі і рідкий перелісок.

Забувши про свій портфель – той так і лишився на дні ями, – Віка кинувся вгору дорогою, що мала вивести його назад. Бігцем подолав підйом.

Просто перед ним перетинав путь і зникав десь далеко височенний і грубезний насип із дерев’яною кладкою вгорі і глибоким ровом біля підніжжя. Над самою ж дорогою здіймалася міцна кам’яна башта з важенною прочиненою брамою, крізь яку й мав пройти кожен, хто хотів утрапити до міста.

Біля брами стояло двоє здоровенних дядьків у шоломах і кольчугах, із двосічними мечами при поясі.

«Кінозйомка», – спробував заспокоїти себе Віка, але тут же відкинув цю рятівну думку, бо не було поруч машин із різним кінозйомочним начинням, ні юпітерів, не було гримерів у білих халатах, операторського візка, ані навіть зівак.

Сповнений жалю до самого себе за незбагненність, що перед нею опинився віч-на-віч, хлопець стишив ходу, коли це один із вартових ступив до нього й проказав:

– Ти хто єси?

Розділ II

Віка спробував приязно всміхнутися, скласти докупи якісь доречні слова, аби справити найліпше враження, але:

– Е-е-е… Мне-е-е… – скоріш за все відповідь його прозвучала саме так.

– Що-що? – перепитав вартовий і багатозначно, здалося хлопчині, глянув на товариша.

Той дивився на Віку з прихованою недовірою.

– То хто ж ти такий? – вже трохи інакше повторив чоловік і підійшов упритул.

– Я… Віка. Вчуся в школі… – зацьковано почав пояснювати бідолаха. – Іду додому.

– Додому? – встряв у розмову другий охоронець. – То ти тут живеш? У нашому місті?

– Тут, тут, – закивав енергійно хлоп’як. – На Бочар-ній, поруч із молочним магазином. Знаєте – отако від скверика праворуч?

– Х-хе, – єхидкувато вищирив зуби перший чолов’яга. – Бочарну ми знаємо, хто ж її не знає. А от скверик… Молочний цей… магазин… І звідки путь держиш?

– Із школи я. Побачив об’яву – спустився до будки, у яму впав, побіг сюди… А тут ви, – пояснював Віка і розумів: говорить він досить плутано. Принаймні для цих двох.

– Ми, голубчику, ми. А ти ж думав – ворота навстіж, а варта спить, га? – охоронець несподівано боляче вхопив Віку за руку. – То ти, мабуть, вивідувач? – закричав страшно. – Тебе хто послав? Юхимко Лихий? Ти що хотів вивідати?

– Та нічого. Пустіть, дядю! – заскиглив той. – Який я виві… шпигун? Я Віка…

– Знаємо, голубчику, знаємо, – промовляв між тим вартовий, вправно зв’язуючи Вічині руки невідь звідки взятим мотузом. – Ще й ім’я якесь поганське взяв собі. Не міг нічого кращого вибрати.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Митькозавр із Юрківки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Митькозавр із Юрківки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
Ярослав Стельмах - Вікентій Прерозумний
Ярослав Стельмах
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
Ярослав Стельмах - Найкращий намет
Ярослав Стельмах
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах Ярослав
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
libcat.ru: книга без обложки
Ярослав Стельмах
Отзывы о книге «Митькозавр із Юрківки»

Обсуждение, отзывы о книге «Митькозавр із Юрківки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x