Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

Насамперед вона вимкнула світло.

Поліційний відділок покреслили сині ґратчасті тіні. Субота сидів у своєму кріслі з закинутою назад головою й ледь відкритим ротом. Біле світло вуличних ліхтарів робило його схожим на мерця.

Слід було просто покласти світлини в сейф і неодмінно покинути його відчиненим. Можливо навіть, зробити так, щоб стосик з’їхав на підлогу, і розсипані знімки впали в око кожному, хто переступив би поріг. А книжку — на стіл. Так, ніби він читав її, перш ніж заснув. Ксеня нервово поправила пасок сумки на плечі.

Нерішуче зупинилася перед столом дільничного. Дихання поліцейського було рівне і спокійне. Ксеня знала, що він спатиме, хоч із гармати стріляй, але однак було не по собі через те, що зараз вона поруч з убивцею. Навіть гірше — перед нею справжнісінький кривавий недолюдок із роздвоєною особистістю. Як у кіно.

Від цієї думки неприємно залоскотало в грудях, захотілося щосили заверещати і негайно вибігти звідсіля. Та з іншого боку, усвідомлення, що за крок од неї безпорадний і приспаний Звір — розбурхувало. Ксеня обійшла стіл й обережно нахилилася до самого обличчя поліцейського. Так близько, аж на своїх губах відчула його дихання.

Раптом їй здалося, наче позаду хтось стоїть. Відчуття було таке реальне, що Ксенія готова були заприсягтися — вона відчуває шиєю тепло іншої людини, що стоїть за спиною — наче хтось схилився над самим її плечем. Жах заскрекотів у горлі, і Ксенія не заверещала тільки тому, що чудово усвідомлювала незаконність свого перебування в будівлі поліції. Щосили стиснувши зуби, вона завмерла й прислухалася. Тихо. Лише сопе п’яний Субота. Більше нікого.

Дівчина помалу випросталася, перевела дух і подумки насварила себе за дурне дитяче боягузтво. Зараз вона обернеться й упевниться, що позаду нікого немає. Та зробити це було так незбагненно страшно, що всупереч логіці, Ксеня так і стояла далі, виструнчившись, наче солдат почесної варти, і не наважувалася поворухнутися. Відчуття, наче позаду хтось є, стало ще чіткіше. Навіть гірше: тепер вона готова була поклястися, що чує запах того, хто стоїть простісінько в неї за спиною. Легкий аромат спецій і, здається, сандала. Усе це видавалося таким реальним, аж дівчина мусила вкусити себе за губу і міцно замружити на кілька секунд очі, щоб подолати паніку.

Ксеня стиснула кулачки і навіть перестала дихати. Аж раптом цілком виразно відчула чийсь легкий видих у себе на шиї. Здавлено скрикнувши, дівчина підскочила на місці й озирнулася.

І опинилася лицем до лиця із жінкою в чорних чернечих одежах, що стояла впритул до неї.

Оксі судомно вдихнула, на мить затримала подих і нарешті полегшено зітхнула, притиснувши до грудей розчепірену долоню.

— Нікого тут немає, дурочка, — сказала вона собі.

Черниця стояла так близько, що вони от‑от могли торкнутися носами. Вона не зводила очей із Ксениного рота, а губи її ледь помітно ворушилися одночасно з вустами медсестри.

Чи може, це Ксенині вуста рухалися одночасно з губами черниці.

Очі дівчини й надалі схвильовано металися кімнатою, але дивилися крізь черницю, наче сліпі. Нарешті Ксенія коротко видихнула — ніби намірилася вихилити чарку горілки — розвернулася до дільничного і узялася нишпорити в його кишенях. Без зусиль знайшла зв’язку ключів. Оцей, із подвійною борідкою, — вочевидь від сейфа.

Темна постать черниці не рухалася, височіючи посеред кімнати, немов надгробний пам’ятник. І лише її очі, сяючи білками, невідривно стежили за кожним дівочим рухом.

Відімкнувши сейф, медсестра дістала із сумочки стосик фотографій і поклала із самого краєчку нижньої полиці. Обережно штовхнула пальцем, щоб знімки вислизнули на підлогу і розлетілися природним віялом… Здається, непогано. Ксеня на два кроки відступила, щоб оцінити роботу. Вона зупинилася так близько від черниці, аж знову відчула потилицею її дихання. Але тепер Ксеня опанувала себе. Лише нервово провела долонею по шиї і все.

«Це нікуди не годиться», — беззвучно ворухнулися губи черниці.

— Це нікуди не годиться, — синхронно промовила Ксеня вголос і подивилася на сейф. — Треба, щоб завтра його вимагала повісити навіть рідна мати!

Вуста черниці рухалися з невловною спритністю пальців лялькаря, здавалося, що Ксеня говорить із власної волі. Медсестра присіла навпочіпки, хутенько зібрала світлини, поклала на стіл і замкнула сейф. Тоді довго й уважно обдивлялася на місячному світлі, що струменіло з вікна, зв’язку ключів.