Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

Всі у цьому краю носять із собою обереги, і міс Тік зауважила, що відсутність такого викликає в людей підозри у відьомстві. Хочеш бути відьмою — маєш бути трохи цинічною.

Міс Тік мала гостроверхого капелюха, але то був нишко-капелюх, який настовбурчував вершок тільки, коли вона веліла.

Єдина річ у її торбині, що могла викликати підозри — це крихітний зачовганий томик «Вступу до ескапології» Великого Вільямсона. Якщо в тебе така робота, що тебе вмить можуть пожбурити у ставок, ще й із зв’язаними руками, то вміння проплисти тридцять ярдів під водою, не скидаючи вбрання, і ловити бульбашки повітря поміж водоростей нічим тобі не допоможуть, якщо ти не навчишся вправлятися із вузлами різної складності.

— Ти тут не маєш магічних сил? — спитав голос з капелюха.

— Не маю, — відповіла міс Тік.

Вона роззирнулася за якимсь дивним дзенькотом. Попереду прямувала чудернацька процесія. Це були здебільшого віслюки з маленькими возиками, вкритими яскравими пелеринами. Люди йшли коло возиків, запилюжені по пояс. То були переважно чоловіки, вбрані у барвисті мантії — ну принаймні вони були яскравими до того, як їх роками волочили по багнюці та курних дорогах — і чорні квадратні капелюхи, доволі дивні на вигляд.

Міс Тік усміхнулася.

Вони скидалися на мислителів, та серед них не знайшлось би й однісінького, хто б міг полагодити чайник. Вони вели ось яку справу — продавали невидимі речі. А продавши, що б там у них не було на продаж, те щось і надалі лишалось у них. Вони продавали те, що всім було потрібне, але ніхто його не хотів. Вони продавали ключі до всесвіту тим, хто навіть не здогадувався, що всесвіт на замку.

— Не дам ради чаклувати, — сказала міс Тік, випроставшись. — Та я можу навчати!

Тіфані тим часом працювала у молочарні до смеркання. Сир сам себе не зробить.

На ланч був хліб з варенням. Мама їй сказала:

— Завтра вчителі будуть у місті. Можеш піти, коли тут впораєшся.

Тіфані сказала, що піде, бо їй треба більше довідатись про те і се.

— Можеш взяти їм пів дюжини морквин і яйце. Я певна, яйце їм, бідолашним, пригодиться, — сказала мама.

Тіфані взяла все із собою і пішла на науку, варту цілого яйця.

Більшість хлопців із села, вирісши, робило ту саму роботу, що й їхні батьки, чи принаймні роботу, яку виконували батьки інших хлопчаків. Дівчата мали виконувати роботу чиїхось дружин. Ще вони мали вміти читати і писати, — цяцька для домашніх білоручок, яка не личить хлопцям.

Однак усі погоджувалися, що таки є пара речей, які слід знати навіть хлопцям, щоб випередити їхні питання на кшталт «А що там по той бік гір?» чи «А чому дощ паде з неба?».

Кожна сільська родина щороку купувала собі «Альманак», і з того була сяка-така наука. «Альманак» був великий і товстий, надрукований десь далеко, і в ньому можна було детально прочитати про фази Місяця і коли які рослини час садити. Також він містив декілька прогнозів на грядущий рік, і там згадувалося про віддалені краї, як‑от Хапонія чи Гершеба [3] Країна, розташована на Хапонійському континенті, назву якої Террі Пратчетт утворив від шоколадного батончика «Hershey Bar» та міста Беер-Шева (Beersheba). — Прим. пер. . Тіфані бачила малюночок Хапонії в «Альманаку». Там був зображений верблюд серед пустелі. Якби мама їй не сказала, що це, то вона б не знала ні того, ні іншого. Вона задумувалась, чи в тім краю є ще щось, та, здавалося, Хапонія = верблюд і пустеля — це єдине, що було відомо про ті землі.

І в тому то й проблема. Якщо не знайти способу спинити потік питань, то люди питатимуть і питатимуть.

Вчителі тут стають у пригоді. Натовпи вчителів бродять поміж гір, так само, як і лудильники, ковалі, знахарі-чудотворці, продавці тканин та інші мандрівні торговці, які пропонують людям товар на щодень — непотрібний? та такий, що час від часу знадобиться. Вони ходять від села до села і читають короткі лекції про все на світі. Вони тримаються віддаль від інших мандрівників і мають доволі загадковий вигляд у своїх обшарпаних мантіях і чудернацьких квадратних капелюхах. Вони говорять складними словами, на кшталт «рифлене залізо». Життя в них непросте: животіють на тому, що вдається заробити з уроків, які дають усім, хто готовий слухати. А коли ніхто не слухає, то перебиваються печеними їжаками. Сплять вони під зорями: вчителі математики їх рахують, астрономії — міряють, а краснослови — називають. Вчителі географії зблудили десь у гущавині лісу і попались у ведмежі капкани.