Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Невдовзі до гавані повз базальтовий хвилеріз і високий маяк запливли галери, мовчазні та чужоземні, огорнені дивним запахом, який південний вітер приносив до міста. Тавернами на узбережжі прошелестів неспокій, а невдовзі коротконогі та широкороті купці у своїх замотаних набакир тюрбанах нечутно зійшли на берег у пошуках ювелірного базару. Картер уважно їх роздивлявся, і що довше він дивився, то більше вони йому не подобалися. Тоді він побачив, як сходнями корабля купці ведуть м’ясистих чорних чоловіків з Парґа, як ті, спітнілі, стогнуть на борту тієї галери, і замислився, у яких землях — та й чи в землях узагалі — судилося служити цим жалюгідним гладким створінням.

А третього вечора після заходу в гавань галер до нього заговорив один із тих моторошних купців, підступно посміхаючись і натякаючи на те, що чув у тавернах про Картерові пошуки. Здавалося, він знав речі надто потаємні, щоб відкривати їх людям; і хоч яким ненависними був звук його голосу, Картер вирішив, що не варто нехтувати знаннями подорожнього, який стільки мандрував і бачив. Запросивши цього купця в гості, він заповзявся торгуватися з ним за зачиненими дверима і витратив останні краплини місячного вина зуґів, щоб розв’язати йому язика. Дивний купець багато пив, але все посміхався, тверезий як скельце. А тоді витягнув чудернацьку пляшечку із власним вином, і Картер побачив, що вона зроблена з чистого рубіну і вкрита вигадливими різьбленими візерунками, надто химерними, щоб їх зрозуміти. Він запропонував господарю власне вино, і варто було Картерові пригубити лише краплину, як в голові у нього запаморочилося і він почав марити небаченими джунглями. А гість посміхався все ширше і ширше, і, провалюючись у пітьму, Картер бачив перед собою лише темне мерзотне обличчя, викривлене зловісним сміхом, і щось геть невимовне під однією з двох передніх складок помаранчевого тюрбана, які розпустилися у пориві цих епілептичних веселощів.

Картер прийшов до тями вже серед жахливого смороду, лежачи під шатром на палубі корабля, коли чарівні узбережжя Південного моря пропливли повз нього із неймовірною швидкістю. Він не був закутий, але троє темношкірих купців, вишкірившись, стояли побіч нього, і від самого вигляду цієї наволочі з їхніми тюрбанами у нього запаморочилося майже так само, як і від гидотного смороду, що сочився з моторошних трюмів. Він бачив, як повз нього линуть славетні землі і міста, про які ще колись давно полюбляв просторікувати його земний друг-сновидець — доглядач маяка у давньому Кінґзпорті, і він упізнав короновані храмами тераси Зара, оселі забутих снів; шпилі одіозного Таларіона, демонічного міста тисячі див, яким править ідол Латі; сади у Ксурі, землі незбувних насолод; і, нарешті, кришталеві миси-близнюки, які єдналися у променисту арку, що охороняє гавань Сона-Ніл, благословенної землі мрій.

А зловісний корабель усе швидше летів повз усі ці розкішні міста, і гнали його нелюдські змахи весел тих небачених веслярів унизу. І ще до вечора Картер зрозумів, що стерновому більше нікуди кермувати, окрім як до Базальтових колон на заході, за якими, подейкує простолюд, лежить чарівлива Катурія, але мудрі сновидці добре тямлять, що вони є брамою до страхітливого водоспаду, в якому океани краю земних снів падають у безкінечне ніщо, яким плинуть крізь порожній космос до інших світів, інших зірок, до жахливих порожнеч за межами впорядкованого всесвіту, де демонічний султан Азатот ненаситно поглинає світи в осерді хаосу, під гуркіт барабанів і завивання флейт, у супроводі пекельних танців Інших Богів, сліпих, безголосих, темних і божевільних, з їхньою душею і посланцем Ньярлатотепом.

Тим часом троє зловісних купців не зронили жодного слова про свої подальші наміри, хоч Картер добре розумів, що вони, вочевидь, заодно з тими, хто хоче перешкодити йому в цих пошуках. У краях сну всім добре відомо, що Інші Боги мають чимало спільників серед людей; ці спільники — люди вони, а чи майже люди — беззастережно виконують будь-яке бажання цих сліпих і божевільних істот в обмін на милість їхньої страхітливої душі та посланця, повзучого хаосу Ньярлатотепа. Тож Картер припустив, що ці торговці у зав’язаних на потилиці тюрбанах, почувши, що він насмілився відшукати Великих у їхньому замку на вершині Кадата, вирішили викрасти його і привезти до Ньярлатотепа в обмін на якийсь невимовний дарунок, яким їх винагородять. Картер навіть не здогадувався, де ж була рідна земля цих купців — у знаному всесвіті чи у прадавніх просторах за його межами; не міг також уявити, в якому пекельному місці вони зустрінуться з повзучим хаосом, щоб віддати його в обмін на винагороду. Проте він точно знав, що жодна подібна до людської істота, як оці купці, не наважиться наблизитися до вічно потьмареного трону демона Азатота у центрі безформної порожнечі.