Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Подекуди, перевершуючи будь-яку іншу споруду, височіли грандіозні темні вежі циліндричної форми. Вони різко виділялися на загальному тлі і справляли враження значно стародавніших і ветхіших. Вежі були викладені з прямокутних базальтових брил і злегка звужувались від землі до заокруглених верхівок. У жодній з них не було вікон або інших отворів, крім величезних дверей унизу. Я помітив і кілька менших будівель, що також несли на собі відбиток часу і за типом архітектури були подібні до циліндричних веж. Довкола цих похмурих споруд наче зосереджувалась незбагненна аура страху й примарної загрози, як і від запечатаних люків.

Розкидані скрізь сади теж виглядали доволі лиховісно і вельми дивно, вітер ворушив гілля незвичної і химерної рослинності над широкими проходами з різьбленими монолітами обабіч. Серед рослин переважали велетенські папороті — деякі зелені, а деякі огидно бліді, немов отруйні гриби. Над ними височіли різнобарвні, схожі на тростини пальми з тонкими, як у бамбука, стовбурами, що сягали кронами захмарних висот. Траплялися різновиди неймовірного саговника, зарості темно-зелених кущів і дерева, здалеку схожі на хвойні. Квіти були дрібні, безбарвні, геть мені невідомі, і росли вони посеред іншої зелені на клумбах геометрично правильної форми. На окремих терасах і в садах на даху можна було побачити більші і яскравіші квіти майже непристойних форм, скоріш за все, виведені штучно. Гриби неймовірного розміру і забарвлення росли за певною схемою, що свідчило про високорозвинене садівництва. В більших парках унизу ще можна було зустріти спроби зберегти стихійність Природи, але на дахах панував чіткий відбір і були помітні сліди роботи садівника.

Небеса майже постійно закривали хмари, і час від часу я ставав свідком дивовижних грозових злив. Зрідка визирало сонце — воно здавалося неймовірно великим — або місяць із невловимо відмінним малюнком поверхні. А коли в дуже рідкісних випадках розвиднювалося, я мав нагоду побачити сузір’я, однак жодного не зумів упізнати. Навіть ті, що здавалися знайомими, помітно відрізнялися від звичних; судячи з кількох напівзнайомих скупчень зірок, я перебував десь у південній півкулі, поблизу тропіка Козерога. Далекий овид оповивала імла, крізь яку за містом я нагледів справжні джунглі гігантських папоротей, пальм, лепідодендронів [167] Лепідодендрони (бот.) — великі вимерлі дерева, що існували на Землі до кінця кам’яновугільного періоду. і сигілярій [168] Сигілярії (бот.) — сімейство вимерлих деревоподібних рослин, що мали колоноподібні стовбури до 30 метрів заввишки. , чиї фантастичні крони, стовбури і гілки примарно мерехтіли у потоках випарів. У повітрі над містом часом відчувався рух якихось тіл, однак я ще не міг роздивитися їх як слід.

З осені 1914 року мене зрідка почали навідувати сни, в яких я начебто повільно ширяв над містом і його околицями. Я бачив широкі дороги, що вели через праліс до розташованих неподалік інших міст з такою ж чудернацькою і похмурою архітектурою. Перед моїми очима на галявинах і розчищених ділянках лісу поставали химерні споруди з чорного або переливчастого каменю і довгі гаті над болотами такими темними, що я майже нічого не можу сказати про їхню рослинність. Одного разу піді мною на багато миль пролягла рівнина, поцяткована руїнами базальтових споруд, схожих за стилем на заокруглені вежі без вікон, які привернули мою увагу ще у першому місті. А ще якось я побачив море — безмежний, оповитий туманом простір за кам’яними хвилерізами величезного міста куполів та арок. Над ним рухалося щось схоже на велику безформну тінь, і де‑не-де на морські гладіні з’являлися дивні водоверті.

Як я вже казав, ці видіння далеко не одразу виявили свою жахливу природу. Звісно, багато хто бачить ще химерніші сни, доповнені недоладними уривками денних вражень, картин і прочитаних книжок, примхливо викривлених снами. Якийсь час я намагався сприймати свої видіння як щось природне, попри те, що ніколи раніше не був до них схильний. Значна частина цих, здавалося б, аномальних явищ, як я себе переконував, насправді могла випливати із простих і буденних джерел, відстежити і розкрити які мені не щастило з якихось суто суб’єктивних причин; інші ж могли відображати запозичену з книжок інформацію про рослинний світ та інші деталі життя планети в доісторичну епоху якихось півтораста мільйонів років тому — у пермську чи тріасову добу. Втім, за кілька місяців почуття страху поступово почало брати гору над усіма іншими — це сталося, коли сни почали незмінно набувати вигляду особистих спогадів. Я подумки став їх пов’язувати із незрозумілими розладами — якимись обмеженнями, що блокували мою пам’ять, порушенням сприйняття часу, відчуттям неприємної взаємозалежності між мною і моєю другою особистістю в період 1908–1913 років і, значно пізніше, незбагненною відразою до самого себе.