Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Мене лікар застав непритомним, я напівлежав у м’якому кріслі, до нього майже впритул був присунутий стіл. На полірованій стільниці лишилися подряпини; судячи з них, тут стояв якийсь важкий предмет. Незвичайного пристрою в будинку не виявилось, і жодних відомостей про нього відтоді не надходило. Поза сумнівом, його забрав із собою худий смаглявий іноземець. У каміні бібліотечної кімнати знайшли цілу купу попелу — те, що лишилося після спалення всіх, до найменшого клаптика, паперів, на яких я робив нотатки від першого дня амнезії. За словами доктора Вілсона, моє дихання було уривчастим, але після підшкірної ін’єкції стало рівнішим.

Об одинадцятій п’ятнадцять ранку 27 вересня я енергійно заворушився, а замість застиглої маски проявилося щось подібне до виразу обличчя живої людини. Доктор Вілсон зауважив, що цей вираз нагадував не так мою вторинну подобу, як справжнього «мене». Об одинадцятій тридцять я видав кілька дивних нерозбірливих звуків, що мало скидалися на людську мову. Здавалось, я веду боротьбу з кимось усередині. Нарешті, одразу після полудня — на той час уже повернулись економка та служниця — я забелькотів англійською:

«…серед ортодоксальних економістів того часу Джевонс уособлює типового представника переважаючої тенденції у напрямі наукової кореляції. Його спробу пов’язати між собою комерційний цикл процвітання і депресії з фізичним циклом появи плям на Сонці можна, напевно, вважати наріжним каменем…»

Натаніел Вінґейт Пізлі повернувся — душа, за розкладом якої все ще був травневий ранок 1908 року і студенти-економісти витріщалися на обшарпану лекторську кафедру.

Моє повернення до нормального життя виявилось болісним і важким процесом. Втрата п’яти років створює набагато більше ускладнень, ніж можна собі уявити, а у моєму випадку виникло ще й чимало додаткових труднощів. Усе, що я дізнався про свої дії починаючи з 1908 року, здивувало мене і засмутило, однак я намагався дивитися на ці речі по-філософському. Оселившись зі своїм другим сином Вінґейтом у будинку на Крейн-стріт, я зважився відновити викладацьку діяльність — керівництво коледжу люб’язно запропонувало мені професорську посаду.

Я повернувся до роботи в лютому 1914 року і протримався лише рік. На той час я уже переконався, що на мені вкрай негативно позначився мій попередній досвід. Хоча мої розумові здібності — принаймні, я на це сподівався — не постраждали і моя особистість відновилась в усій її повноті, мені бракувало колишньої наснаги. Не давали спокою тривожні сни, а в голові народжувалися дуже дивні ідеї. Коли вибухнула світова війна, мої думки навернулися до вивчення історії, і я несподівано виявив, що розглядаю події минулого під напрочуд дивним кутом. Моє розуміння часу — а саме моя здатність розрізняти послідовність і одночасність — здається, частково розладналося: іноді у мене виникали химерні думки щодо можливості жити в одному часовому проміжку і одночасно мандрувати свідомістю у вічності, дошукуючись знань минулих і майбутніх епох.

Війна спричинила появу дивного враження, буцімто я можу пригадати деякі з її пізніших наслідків — наче уже знав, чим вона закінчилася, і міг її розглядати ретроспективно, одночасно володіючи інформацією про майбутнє. Усі ці уявні спогади супроводжувалися нападами сильного болю і відчуттям штучного психологічного бар’єру, що відокремлює їх від решти моєї пам’яті. Коли я у розмовах з іншими спробував обережно натякнути на ці враження, реакція була дуже різною. Дехто дивився на мене з жалем, а викладачі факультету математики розповіли про нові відкриття у теорії відносності — тоді їх обговорювали у вузькому колі науковців, — які пізніше стали широковідомими. Як вони казали, доктор Альберт Ейнштейн трактує час лише як один із вимірів.

А тим часом, я і надалі перебував у полоні чудернацьких сновидінь та розбурханої уяви, через що у 1915 році мусив відмовитися від постійної роботи. Деякі враження помалу ставали дедалі нав’язливішими — все частіше у мене виникала думка, що амнезія була не чим іншим, як жахливим обміном, що моє друге «я» насправді — це зовнішня сила з далеких і невідомих нам сфер, і що власна моя особистість зазнала переміщення. Відтак я перейшов до туманних і небезпечних розмірковувань над тим, де саме перебувала моя справжня особистість у ті роки, коли фізична оболонка належала комусь іншому. Незвичайні знання і дивна поведінка тимчасового володаря мого тіла турбували мене більше і більше щоразу, як я вичитував нові подробиці в газетах і журналах або дізнавався про них від інших. Деякі несусвітні речі, приголомшуючи інших, здається, якимось жахливим чином гармоніювали з темними знаннями, накопиченими у глибинах моєї підсвідомості. Я почав гарячкові пошуки щонайменших крихт інформації про дослідження та подорожі двійника впродовж темних років мого буття.