Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Я не намагатимусь розповісти в усіх подробицях про своє життя з 1908 по 1913 рік — охочі можуть про все дізнатися із підшивок старих газет і наукових журналів, як це зробив і я сам. Я отримав змогу користуватися грішми на власний розсуд і витрачав їх доволі ощадно та помірковано — переважно на подорожі та навчання. Однак мої мандри жодним чином не можна було вважати звичайними, адже я на тривалий час зникав у найвіддаленіших і найпустельніших куточках планети. У 1909 році я провів місяць у Гімалаях, а 1911 року привернув до себе увагу подорожжю на верблюді у глиб недосліджених пустель Аравійського півострова. Я так і не зміг з’ясувати, що відбувалося під час цих експедицій. Влітку 1912-го я зафрахтував судно, на якому здійснив плавання до арктичних широт північніше Шпіцберґена — невдале, судячи з очевидного розчарування. Наприкінці того ж року я провів кілька тижнів сам у величезному комплексі вапнякових печер Західної Вірджинії, перевершивши за тривалістю перебування в експедиції як своїх попередників, так і всіх пізніших дослідників. Система цих лабіринтів така заплутана, що годі й думати простежити мій маршрут.

Моє перебування в університетах запам’яталося надзвичайною швидкістю засвоєння інформації, наче інтелектуальні можливості моєї другої особистості значно перевершували мої. Ще я виявив, що у мене були просто феноменальні швидкість читання і працездатність. Я міг запам’ятовувати книжку з усіма подробицями зі швидкістю перегортання сторінок, а моя здатність миттєво тлумачити складні теорії справді вражала. Час від часу в газетах з’являлися вельми скандальні статті про те, що буцімто я своєю волею можу впливати на думки та дії інших людей, хоча я й намагався, як міг, не показувати цього хисту.

Інші повідомлення такого роду стосувалися моїх тісних зв’язків із провідниками окультних груп, а також дослідниками, яких підозрювали у контактах з безіменними послідовниками доісторичних культів з непристойними обрядами. Усі ці чутки, хоча й не отримали реального підтвердження, значною мірою були спровоковані моєю пристрастю до читання праць вельми сумнівного характеру, адже не могли не помітити моєї цікавості до рідкісних старовинних книжок. Є ґрунтовні докази, підкріплені заувагами на полях книжок, того, що я ретельно студіював Cultes des Goules [165] «Культи вампірів» — вигадана Робертом Блохом книга чорної магії. Ім’я автора Francois-Honore Balfour, Comte d’Erlette натякає на Авґуста Дерлета. графа д’Ерлета, De Vermis Mysteriis [166] «Таємниці Хробака» — вигаданий гримуар з оповідання Роберта Блоха «The Shambler from the Stars», 1935. За порадою Лавкрафта, автор переклав англійську назву «Mysteries of the Worm» латиною. Людвіґа Пріна, Unaussprechlichen Kulten фон Юнтца, вцілілі фрагменти загадкової Книги Ейбона, а також страхітливий Некрономікон божевільного Абдула Альхазреда. А ще ні для кого не було таємницею нечуване пожвавлення різношерстих магічних і сатанинських культів саме під час моєї дивної переміни.

Улітку 1913 року у мене з’явилися ознаки збайдужіння і послаблення інтересу до цієї теми, я неодноразово натякав своїм помічникам на ймовірне наближення змін у моєму стані. Говорив, що прокидаються спогади про ранній період мого життя; щоправда, більшість співрозмовників вважала мене нещирим, адже всі мої одкровення базувались на фактах, які можна було запозичити зі старих приватних паперів. У середині серпня я повернувся до Аркгема й оселився у своєму раніше покинутому домі на Крейн-стріт. Там я встановив надзвичайно цікавий апарат, зібраний по частинах різними виробниками наукового приладдя з Європи та Америки, і ретельно беріг його від будь-кого, хто міг би спробувати у ньому розібратися. Ті, хто його бачив — робітник, служниця і нова економка, — твердили, що він був чудернацькою сумішшю важелів, коліс і дзеркал, не більше двох футів заввишки, фута завширшки і фута завтовшки; опукле центральне дзеркало апарата мало ідеально круглу форму. Виробники, яких пізніше вдалося віднайти, підтвердили ці дані.

У п’ятницю ввечері 26 вересня я відпустив економку й служницю до обіду наступного дня. Допізна в домі горіло світло, і я був там не один — до будинку автомобілем підкотив худорлявий темноволосий чоловік, на вигляд іноземець. Востаннє світло у вікнах бачили близько першої ночі. О другій п’ятнадцять полісмен світла в домі вже не бачив, але автомобіль незнайомця усе ще стояв на узбіччі. Близько четвертої ранку автомобіля на місці вже не було. О шостій ранку в будинку доктора Вілсона задзвонив телефон і нерішучий голос з іноземним акцентом попрохав доктора заїхати до мене додому і привести мене до тями. Як з’ясувалося пізніше, цей дзвінок був міжміським, його зробили із телефонної будки на Північному вокзалі Бостона; що стосується худого іноземця, то за ним уже й слід простиг.