Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

Марцін і Войтек напівлежали на ліжку. У них було досить часу, щоб викурити джойнта — Войтекова мати мала повернутися лише за годину. Марцін відчував блаженство в усьому тілі. Складалося враження, що чим більше він курить, то дужче смакує, і все життя раптом видавалося йому класним.

Він більше не думав так часто про Наталію. А якщо й думав, то за принципом: ну, була й була. Може, трапиться інша. А як ні — теж нормально. Життя однаково триватиме далі. Цікаво, що Марцін чував, наче травка всіх змінює, але кожного по-різному. Дехто полюбляв після неї ходити на дискотеку. Іще хтось виїдав усі продукти з холодильника, бо куріння пробуджувало вовчий апетит. У нього марихуана викликала спокій. Після травки Марцін перетворювався на справдешнього стоїка.

— Що, подобається курити, га? — спитав Войтек.

— А чого б мало не подобатися, старий, — відказав Марцін. — Були б у мене бабки, я б смалив хоч і щодня.

Наразі він купив у Войтека кілька джойнтів. І вирішив курити не частіше, ніж раз, щонайбільше двічі на тиждень.

— Чуєш, є така акція, — озвався Войтек. — За бабосики.

— Яка акція?

— Є клуб, там можна зачепитися.

— Зачепитися?

— Ну, тобі що, письмове пояснення потрібне, не в'їжджаєш? Траву продавати, тепер догнав?

— Але ж за це можна сісти!

— Якби кожен отак окропом пісявся від страху, ти б тепер не затягався такою смакотою, га? Це стопудово безпечно. Лише знайомі знайомих. Я теж так роблю, але деінде, а в цьому клубі ще немає нашої людини. Чого боятися? До того ж, при нагоді купуєш собі з перевіреного джерела, з хорошою знижечкою. Ну, що? Не будь лохом. Матуся наступного разу не повірить у казочку, що тобі треба на кіно. Бабосики із цього непогані, ще й на пивасик вистачить, і на дівчаток. Так що подумай при нагоді.

Докурили.

— Ну, я тебе не проганяю, але мушу тут провітрити. І ще старій пообіцяв прибрати трохи у ванній. То як — подзвониш?

Марцін кивнув головою. Він вагався. Подумав, що почекає, доки розум проясніє, і лише тоді щось вирішуватиме.

У середині грудня небо раптом здуріло. Усі чекали на сніг, але не дочекалися. Сіявся то дощик, то мжичка, падав сніг з дощем, який уже в повітрі нагадував грязюку. Іноді з неба летіли крихітні градинки, маленькі перламутрові кульки, наче посипка для торта. Того дня дощ не вщухав бодай ненадовго, як в інші дні, навпаки, дедалі сміливішав і шмагав чимраз дужче. Уже не крапотіло, не сіялося — просто лило.

Наталія дивилася крізь вікно на рясні патьоки. Найкраще було б просто не йти до школи. Нині мала хімію й фізику, два предмети, яких вона дуже боялася. Учора вчилася до півночі й зрештою впевнилася, що все знає, та останнім часом з нею щось відбувалося. Наталія боялася, коли її викликали до дошки. Воліла тести, контрольні, що їх кожен пише сам. Навіть отримати трійку було не так соромно, коли вчитель віддавав письмову роботу. З усними відповідями було гірше. Віднедавна, виходячи до дошки, дівчина почувалася наче перед ешафотом. Їй здавалося, що всі на неї витріщаються й глузують з її невігластва.

Наталія страшенно змерзла, хоча батареї були гарячими — так принаймні стверджувала мама. Може, через те, що вона мало їла. На щастя, їй, здається, зменшився шлунок, бо дівчина дедалі рідше відчувала голод. Та з іншого боку, хоч Наталія й намагалася обмежувати їжу, вона більше не помічала таких результатів, як спочатку. Вага зупинилася. Наталія попрохала маму, аби та дозволила їй записатися до фітнес-клубу. Нині після уроків збиралася туди вперше. Бодай заради цього треба було встати, одягтися й витримати ще один день у своєму ліцеї для крутих. Якось та буде. Наталія втішала себе, що в найсумнішому випадку нічого не зможе відповісти й отримає одиницю.

Найгіршим було те, що тоді Вона розплачеться. Останнім часом могла розридатися на людях, хоч і ненавиділа це. Раніше вона й подумати про таке не могла, але тепер Наталія неначе здалася. Почувалася приниженою, та щойно їй виступали сльози, дівчина вже не могла їх стримати. І вони просто собі текли. Усі бачили, яка вона плаксійка. Поводиться як мала дитина. «Не думай про це, — наказала собі Наталія. — Думай, як витримати, і тоді все буде добре».

Вийшла з дому, як завжди, настільки заздалегідь, щоб не запізнитися. Пунктуальність у неї теж була під контролем, і це їй добре вдавалося. Як і планування дієти. Нині вона з'їла тільки помаранчу. Сто калорій, зате це забезпечувало почуття ситості й додавало енергії.