Оксана Лущевська - Інший дім

У двері подзвонили — це мала бути Поля. Я відчинив замок і буквально остовпів. На порозі поряд із сестрою стояла Аліна.

Поля привела її до нас додому!

— Що ти зробила? — зашепотів я, відвівши Полю вбік, доки Аліна роззувалася.

— Вона сама, я її не тягнула. Чесне слово, сама.

Я засмикався: у кімнаті був Федот, з яким ми щой­но помирилися. І, крім того, я ще ніколи не запрошував до себе дівчину, яка мені дуже подобалася. Та й батько був удома... Почувши дівчачі голоси, він теж визирнув зі своєї кімнати. І тоді я помітив, що тато немов посвітлішав, немов прокинувся зі сну: його очі були живі й веселі. І він... він що?.. Підстриг бороду?!

Пацани й собі повисовували голови з-за дверей. Цієї миті всі дружно дивилися на Аліну. У мене всередині все завмерло. І нараз тишу прорізав голос Федота.

— О, ти, — кивнув він. — Привіти!

— Сорі, ми вам нічого не перебили? — запитала Аліна, дивлячись то на хлопців, то на мене, то на батька. — Добрий день, — тихо додала вона.

— Добрий... Смієшся: «перебили»? — сказав тато. — Чоловіча компанія. Кожен зайнятий своїми справами.

— То можна?

— Можна, можна, — Поля потягнула її за руку. — Заходь, ну.

— Ні, краще не заходь, — кинув тато.

Аліна здивовано зупинилася на півкроці. Ми з Полею збентежено переглянулися.

— Вас так багато! Давайте, — він погляну на годинник, — кудись чкурнемо на вечерю чи пізній обід, як хочете, так те й назвіть, — він ще раз глянув на годинник. — За п’ять хвилин, га?

Ми знову всі переглянулися.

— Я не проти, — сказав Федот.

— І я, — Жека підтримав ідею.

— Ви, дівчата? — підморгнув до Полі з Аліною тато. Я вирячився на нього дикими очима.

— І ми, га, Поль? — Аліна взяла з гачка курточку, яку щойно туди повісила.

— Тьомо, з тобою все гаразд? — зиркнув на мене тато.

— Ееее... так, — пробурмотів я. Здавалося, тато пов­ністю взяв ініціативу у свої руки. Цього я ніяк не ­чекав! Ну, наш батько інколи може здивувати.

Він викликав таксі. Ми гучною компанією поїхали на Петрівку, де знайшли невеличкий ресторан.

— Чим ти заплатиш? — прошепотів я батькові, бо знав, що його заробітки зводилися до «копійок».

— Я все маю, — сказав він твердо. Вперше за багато часу в його голосі прозвучало вдоволення собою. — В газету дали гарну рекламу.

Всі торохтіли про своє. Поля з Аліною перешіптувалися. Хлопці говорили про баскетбол, про подальші ігри. Батько підтримував їхню розмову, а краєм ока поглядав на офіціантку, яка обслуговувала наш столик. Він трохи по-дурному усміхався їй і ніяковів. Було очевидно, що він не проти позагравати з цією невисокою й стрункою жінкою.

Усі весело гомоніли, а я скиснув. Мені раптом сильно, як ніколи раніше, захотілося, щоб мама повернулася. Навіть подумалося, що завтра, щойно я отримаю візу до США, виголошу мамі, що ми їдемо не до неї, а по неї. Що ми не їдемо в її інший дім, а хочемо її забрати в наш.

В наш дім, не в Едів!

«Отак, отак і скажу!» — повторював я подумки.

21 Трав, 2011

Любов?

Автор: Poliana

Рубрика: Життя

Привіт усім! Так багато коментарів від вас. Дяки, що поділилися своїми міркуваннями! Окреме спасибі lesi12 за історію про «нового» братика. Дивно, але мені так само тяжко, як тобі, lesi12, змиритися з думкою, що моя мама (наша з братом мама) вирішила завести іншу сім’ю. Як і ти, я теж страшенно переживаю. Ти вважаєш, що все налагодиться, кажеш, що твій «новий» братик — чудовий, і ти його любиш. Добре, що ти віриш, що я теж полюблю свого, щойно побачу... Гм. Якщо дуже-дуже чесно, я не знаю.

Добре... Давай я теж у це повірю. Хоча б удам, що вірю.

Я досі не знаю, чи варто називати його ім’ям того, хто мені дуже сильно подобається.

Ти, vika_r, кажеш, що ти з радістю б назвала. Кажеш, що твого хлопця звати так само, як твого брата й навіть діда, бо у вашій сім’ї імена передаються від батька до сина... Над цим я теж подумаю. Дяки.

От, дівчата, у мене знову є запитання до вас... Чи підійшла б котрась із вас до хлопця першою? Чи насмілилася б?

Я його сьогодні бачила.

І дуже злякалась. Мені так тарабанило в голові — здавалося, що винесе мізки. Скажіть, невже це любов? Будь ласка, діліться своїми ідеями, досвідом, думками.

До речі, годину тому мій брат пішов на побачення... То любов це, чи як?

Я ніколи нікого не запрошував на побачення, та після нашої вечері (чи пізнього обіду), який зорганізував батько, мені не хотілося, щоб Аліна йшла додому сама. Федот і Жека добиралися своїм ходом, бо їм ще треба було зайти в спортмагазин за м’ячем.