Джойс Кері - Улюбленець слави

І от саме такої пори до нашої садиби у Палм Коттеджі завітав із свого полку Джім.

Я зустріла його там випадково (а він умисне підстерігав мене) й зразу ж відчула до нього щось схоже на огиду. Він перетворився на такого собі офіцерика-джигуна, дуже пишався собою й анітрохи цього не соромився.

Джім помітно погладшав (на той час він був шести футів на зріст — вимахав угору ще підлітком, тоді він довго хворів), очі йому, здавалося, поменшали, а великі руді вуса жахливо псували його виразні губи.

Він одразу ж накинувсь на мене, заявив, що мій шлюб не більш як «продаж-купівля», і він, Джім, може довести, що Честер перевіряв у юриста, чи справді дядько Вудвілл залишив, мені спадок, який стане моїм, коли мені виповниться двадцять один рік або коли я вийду заміж. Він, мовляв, і взяв мене тільки тому, що розраховував на «мої грошенята, які допоможуть йому попервах у його брудних справах і дадуть змогу видертися нагору». Він, Джім, не побоїться й у вічі сказати це Честерові.

Я суворо заборонила йому це робити, і, вкрай розлючена, втекла від нього. Проте кидати виклик Джімові було марною справою. Наступного ж вечора він з'явився в Орчарді, зайшов до мене в кімнату, де я задрімала над книжкою, і, знявши з мене окуляри, спитав:

— Де мій син?

Я бачила, що він роздратований і хоче викликати мене на скандал; ніяк не відреагувавши на його слова, я вдала, ніби читаю далі (хоч рядки пливли мені перед очима).

Тоді він почав усіляко мене ображати, докоряючи тим, що я кинула його заради цієї «маленької брудної гадючки».

Я відповіла, що то він мене підманув, бо ніколи й на думці не мав одружуватися зі мною, недарма ж вирішив за краще втекти до Індії, де тільки те й робив, що розважався грою у поло.

Та Джім справді пропонував (коли ми нажили того клопоту) одружитися зі мною (втім, то були тільки слова); і тепер, легко довівши одне одного мало не до сказу, ми, звичайно, були схильні все перебільшувати й говорити перше-ліпше що спадало на думку. Джім розкричався на мене, і, я гадаю, тієї миті й справді вважав себе скривдженим.

Раптом ми почули за дверима кроки, і я сказала:

— Обережніше, це Честер. Він уже, напевне, знає, що ми тут.

Честер постукав у двері (як завжди це робив), і я озвалася:

— Прошу.

Джім відразу ж демонстративно схопив мене за плечі й поцілував, бажаючи влаштувати сцену.

Я почала пручатися, але Честер дуже спокійно мовив:

— Даруй мені, люба, я не знав, що тут лейтенант Леттер.

Честер завжди називав Джіма «лейтенантом Леттером», і я не знала, як йому пояснити, що це неточно. То була дрібниця, але я б не поручилася, що то він каже не навмисно,— аби підкреслити свою зневагу й ненависть до всіляких там «класових прикмет». Те, що мені здавалося дріб'язком, Честерові могло уявлятися важливим, і то настільки, що переконати його в протилежному було надзвичайно важко.

Джім повернувся до нього й сказав:

— Перепрошую, але я завжди вважав, що міс Вудвілл стане моєю дружиною.

— Он як! — посміхнувся Честер.— То, виходить, я неправильно вас зрозумів. Мені здавалося, ви того й дременули звідсіль, щоб цього не сталося.

— Нічого такого вам не здавалося! — відрубав Джім.— Ви просто скористалися з нагоди й загребли міс Вудвілл разом з усіма її грошенятами.

По Честеровому обличчю побігли червоні плями, що траплялося з ним лише, коли його допікали до живого, і він заявив, що не має наміру говорити з Джімом про такі речі, і що Джім міг би зважити бодай на мої почуття.

А Джім відповів, що його почуття теж дещо важать, особливо коли врахувати, ким я була для нього, не кажучи вже про те, що Том — його син.

Тоді Честер порадив Джімові не виходити за межі закону, бо то злісний наклеп. А Джім сказав, що чхати йому на закони, і його слова — не наклеп, а факт, і що Честер добре це знав, привласнюючи мої п'ять тисяч фунтів.

— Ви добре знали, що можете задурити Ніні голову своїми солодкими лестощами!

Тут Честер, який протягом усієї розмови тримався з великою гідністю, сказав мені:

— Нічого не бійся. Все це якась маячня, і я не вірю жодному його слову.

— Хай йому чорт! — не витримав Джім.— Але факти є факти! Не попреш! Ми не на мітингу й не в театрі! Ваша балаканина ні на кого не справляє враження!

Тут Честер узяв мене за руку й повів до спальні, мовивши:

— Я думаю, тобі краще піти звідси, моя люба. Я сам усе залагоджу.

І залагодив. Лишив Джіма самого в моїй кімнаті й передав йому записку такого змісту: якщо Джім хоче ще щось нам повідомити, найкраще зробити це у письмовій формі; а зараз, як він не залишить наш дім, ми будемо змушені викликати поліцію.