Джойс Кері - Улюбленець слави

Мабуть, політики та їхні сім'ї, ошелешені несподіваним провалом на виборах, мають вельми комічний вигляд, але мені годі й передати, яке було наше збентеження, коли того ж вечора у вітальні мера нам оголосили результати голосування, і виявилось, що Честера завалили. Я нічого не відчула, навіть обурення. Мій мозок просто відмовлявся будь-що розуміти, а Честер не вірив власним вухам. Він почервонів, аж посинів, зірвав з себе комірець (він носив високі комірці з широкими вилогами), відкашлявся й висловив припущення: можливо, не всі ще виборчі скриньки відкрито; а коли його почали переконувати, що всі бюлетені підраховано, зажадав перелічити голоси. Але тоді його довірений пояснив, що консерватори перемогли більшістю у триста голосів і що повторна арифметика однаково не змінить кінцевого результату.

Бутем, виступивши наперед, заявив, що, врешті-решт, зрадили нас наші ж колишні прибічники, і назвав ці вибори найганебнішими з усіх, які будь-коли відбувалися, задавши цим виступом тон. Селлі сказала своїм рівним голосом, що Честер одержав моральну перемогу, а Том,— що все це просто мерзенний шантаж.

Честер, трохи прийшовши до пам'яті, широким жестом загорнув поли пальта (він робив так завжди, перш ніж почати промову) і сказав:

— Авжеж, зрозуміло. Змова очевидна. Яка ганьба! Та лихо не без добра — країна нарешті прочумається від летаргії! Люди зрозуміють, що час покласти край цьому неподобству, доки не пізно, інакше нас чекає дискредитація самої ідеї демократичного правління.

І тоді ми всі,— і його довірений, і весь комітет,— наввипередки один перед одним почали переконувати його, що цю поразку Честерові дарувало саме небо, щоб він міг нарешті перепочити, доки партія підшукає йому добрячу, надійну округу подалі від Тарбітона, котрий ніколи не був гідний такого депутата.

Здається, ми всі зрозуміли, що він вражений і розгублений куди дужче, ніж це показує, і, знаю, побоювались, коли б часом він себе не зрадив і не бовкнув при людях чогось зайвого. Проте, хвалити бога, навіть після такої несподіваної і страшної катастрофи політичне чуття його не підвело. Коли мер приїхав до нас із своїм співчуттям, Честер, видушивши із себе усміх, тепло подякував йому за гостинність і чуйність, ще й підкреслив при цьому, що вибори були бездоганно чесні. Виголосивши коротеньку промову з балкона магістрату, він привітав обидві сторони з чесною боротьбою і лише поскаржився на розкол серед лібералів, небезпечний для справи свободи.

Але зітхнули ми з полегкістю тільки після того, як наш водій провів машину крізь густий натовп, і нам пощастило відвезти Честера у затишний готель.

Ми потрапили до готелю саме вчасно, бо Честер уже зовсім знемігся,— Томові й Селлі довелося мало не на руках нести його нагору сходами; і коли Бутем простягнув йому пляшку міцного бренді, Честер без зайвих балачок перехилив повний келишок. Потім, помітивши мене, він потис мені руку і промимрив щось про необхідність спокою. Всю фразу важко було розібрати, але, почувши знайомі слова, я зрозуміла, що йому хочеться подати свою вимушену відставку як відпочинок на вимогу лікарів. Державні діячі, які опинилися за дверима парламенту,— це ті ж актори, що зійшли зі сцени, і я сказала:

— Так-так, нарешті ми справді відпочинемо.

Я знала, що він справді потребує тривалого відпочинку. Але тоді я ще не усвідомлювала, як важко він хворий. І лише наступного дня, коли прокинулась о шостій ранку (а лягли ми десь о четвертій!) від жаского сну і побачила, що він ходить по кімнаті, розмовляючи сам із собою, я до кінця втямила його стан.

107

Тільки-но починало світати, у кімнаті висів зелений серпанок, і всі меблі здавалися холодними й неправдоподібними, якими вони, очевидно, бувають завжди в таку ранню годину, коли ми їх не бачимо. Честер також скидався на бліду мару, і спершу мені здалося, що це винні сонячні промені, які визеленили меблі.

— Честере, любий,— сказала я йому,— гляди, не застудися, ти ж знаєш, тобі не можна,— в середу у тебе серйозний виступ.

Однак він тільки пильно поглянув на мене й кинув:

— Ет, що ті виступи...

— Але ж ти збирався, Честере, виступити з підсумковою промовою,— перед тим, як ми поїдемо у відпустку, щоб уже на перших додаткових виборах почати все спочатку.

— Так, я, звісно, міг би повернутися до парламенту, але навіщо?

— Ти їм потрібен.

— Ні, я приходжу до висновку, що вся наша країна — згори до низу — прогнила. Мали рацію ті, хто застерігав нас: переможемо ми чи програємо війну, вона все одно скалічить наші тіла й душі.