Ярослав Стельмах - Вікентій Прерозумний

Сміх і гамір стихли за столом, з неприхованою цікавістю всі повернулися до Віки, і в залатій тиші він спитав:

- Я сидячи, гаразд?

- Як хочеш. Як тобі зручно, - поквапливо відповів князь і стрельнув поглядом убік, на писця, котрий і тут знайшов собі притулок за невеличким столиком неподалік од музик. Не подобався він чимось Віці.

- Про що ж вам почати? - наморщив він лоба.

- Давай про отой віз, що сам їздить. - запропонував князь.

- Про автомобіль? Ну, слухайте. Весь фокус тут у пальному, у бензині. Заливаєш його у бак, тоді повертаєш ключ запалювання - там же й стартер заодно, тиснеш на педаль газу - і вперед! - аж крикнув трошки Віка - Зрозуміло?

- Не зовсім, - відповів хтось із бояр. - А як же він побудований?

- Ну, чотири колеса, кабіна руль, мотор, - перелічував Віка. - У моторі цей бензин згорає і крутить колеса. Ага, ще там карбюратор є, - згадав. - І акумулятор. І сигнал - бібікати. Зрозуміло?

- То від чого ж колеса крутяться? - поспитав дружньо князь. - Поясни нам усе-таки.

- Ну, згорає там у моторі бензин, - не зовім упевнено проказав хлопець, - і… якось їх там крутить. Не знаю… - стенув плечима.

- Не знає, - шелеснуло за столом.

- Буває, - посміхнувся розуміюче князь. - А нам ти зміг би такий хтомобіль збудувати?

- Для чого він вам? - не дуже зрадів од такого запитання Віка.

- А щоб і собі на педалю тиснути.

- О-о, це дуже складно. Та й багато людей потрібно, робітників.

- Отакої! Робичів у мене вистачить, - запевнив князь. - Майстрів дам, теслів, ковалів… Ти тільки керуй. Зможеш?

Та Віка лише заперечно схитнув головою. Ні, автомобіль він зробить не зуміє. Надто складно.

- О! Не зможе! - пожвавішав Онисим і радо оглянув присутніх.

- Шкода, - запечалився князь. - Але як ні, то й ні. Що там у нас далі? - звернувся до літописця.

- Тіліфон! - з готовністю прочитав той у своїй книженції.

- А він що, усе записував, що я казав? - здивувався Віка.

- Аякже! Все для літопису. Щоб нащадки знали, як ми тут жили. А то як же вони довідаються?

- Гм, - скривився хлопчина. - Це все даремно. Про мене можна було і не записувати. Ну, та гаразд уже. Значить, телефон? Я ж вам казав. Така невеличка скринька з трубкою. Знімаєш трубку, набираєш номер і можеш говорити з будь-ким хоч на тому кінці міста.

- То це я зможу перемовлятися, наприклад, із прибрамною вартою? - запатився князь. - Не виходячи з дому?

- Звісно! Тільки дроти треба натягнути. Із заліза. Чи міді? І дротами ваш голос полетить хоч у кожен дім. В одну секунду.

- Дроти - це можна, - погодився князь. - То як, зробиш нам тіліфончик?

- Зробити? - одразу згас хлопець. Він згадав, як одного разу до них приходив лагодити телефон майстер з телефонної станції. Віка тоді з півгодини стовбичив у нього за спиною й безтямно дивився на різнобарвні дротики, клеми й детальки, запхані всередину, але, звісно, що до чого - так і не второпав.

- Зробити, - повторив він, - мабуть, не подужаю.

- Не подужає! - зловтішно підняв вказівний палець догори Онисим. - Не подужає чадо прерозумне!

- Хех! - видихнув розчаровано князь. - Шкода!

- Не зможе! Не зможе! - зашепотілося довкруж, і Віка завважив, як спадає з бояр і з мужів ліпших напруження, заціпеніння; он дехто вже посміхнувся, перемовився із сусідом, потягнувся до тарілки і ніби навіть весело, лукаво поглянув на хлопця.

«Що ж це таке? - подумав Віка. - Як це так: я нічого не можу пояснити?»

Але домислити до кінця йому не дали.

- Що там у нас далі? - знову звернувся князь до літописця, і той чітко й, здалося Віці, мстиво проказав:

- Електрика! Це та, - пояснив, - шо світить.

- Ага! Ну дивіться, - почав Віка. - Висить під стелею така скляна лампочка, ніби груша, а від неї до вимикача теж дріт проведено. Клацаєш вимикачем - от вона й починає світитися.

- А вимикачем отим голосно клацати? - поцікавився хтось.

- Та ні, - непевно засміявся Віка. - Річ не в тім, голосно чи тихо, а в тому, шоб клацнути. Увімкнути. От електрика і йде до лампочки.

- Отже, електрика у вимикачі? - висловив здогадку князь.

- Та ні, - одмахнувся Віка. - До вимикача вона теж іде по дротах.

- А звідки? Де ж вона береться?

- На електростанції. Там її виробляють спеціальні машини.

- І як же її ті машини виробляють?

- Та хто його знає як! - мовив занепокоєно Віка. - Крутяться турбіни і виробляють.

- Ну от… Турбіни ще якісь. Як же вона по дротах тих?.. Біжить, чи що?

- Правильно, біжить, - кивнув Віка.

- То що ж це таке, зрештою, електрика? - нетерпляче вже згукнув князь. - Поясни до ладу.

- От-от, - докинув Онисим.