Клара Фехер: У мене буде острів

Гратися в острів можна будь-де. Сховаєшся під стіл — ось тобі й острів. Кімната — море, а під столом — острів. Той, хто потерпів корабельну катастрофу, може там з’їсти свій хліб з маслом, ба навіть вивчити на завтра уроки.

Наприклад, у Шаньї Еніша — Жолі сидить з ним на одній парті — є свій острів у дровітні, але туди дуже важко потрапити, бо дровітню замикають. І в Палі Форбата є острів — справжній острів на Дунаї. Але він грається там лише влітку, коли приїздить до бабусі.

Однак немає гарнішого й чарівнішого острова, ніж комірчина за кухнею в квартирі Жолі! І в хлопців такого немає, а вже у дівчат — і поготів!..

З глибоких роздумів Жолі вивів голос учительки тьоті Гізі. Вона спитала:

— Отже, скільки всього яблук ми купили на ринку? Жолі!

Жолі встав, злякано кліпнув очима. Діти засміялися.

— Жолі, Жолі! — з докором похитала головою тьотя Гізі. — Де витають твої думки? Ти ж на уроці арифметики. Доведеться записати тобі зауваження в щоденнику.

— Ой, не записуйте, тьотю Гізі! Будь ласка, не записуйте, — заблагав Жолі. — Я лише… я тільки…

— Сідай і уважно слухай! Імруше, відповідай ти!

Імруш Кенез швидко розв’язав приклад. Жолі намагався зосередитись, дивився на дошку, але думки його розбігалися. Він мріяв про острів. Він перший ступить на нього і запросить туди того, кого сам схоче… Але спробуй-но допливти! Десять днів, десять днів гарно поводитись, гарно вчитися… А на кожному кроці — перешкоди, підступні рифи, мілини…

От хоч би вчора по обіді. Жолі був такий тихий, такий слухняний, що кращого годі й бажати. Почистив зуби, помив руки і сів за уроки. Все написав, усе вивчив. Навіть сам поскладав у ранець підручники й зошити.

Коли вже робити було нічого, він занудився. Став тинятися по квартирі. І раптом помітив, що на татовому столі лежить стосик картонових аркушів. Жолі перевернув один аркуш… О, та тут намальована чудова пальма! Коричневий стовбур, лапате зелене листя, з-під якого звисають грона фініків. Фінікова пальма!

Жолі добре знав — на татовому столі нічого не можна чіпати. Але ж цю пальму тато намалював саме йому, Жолі… Пальма буде на острові… Якщо він краєчком ока гляне на неї, яке лихо від цього трапиться?

Жолі замилувався пальмою. Аж раптом у вічі йому впало ще щось. На столі лежав цупкий, блискучий папір, а на ньому наклеєна чудова марка!

Жолі змалечку збирав марки. І коли надходив лист од бабусі, або від тітки Шарі, або з Канади від дядька Гези, тато завжди віддавав Жолі конверт з маркою.

Жолі добре знав, що марку не можна зривати, бо зіпсуються зубці, а треба конверт намочити у воді і тоді тільки обережно зняти марку. Потім марку слід висушити, пінцетом тихенько взяти за край і покласти у кляссер.

«Яка гарна марка! — подумав Жолі. — Такої я ще не бачив».

Спочатку він не займав марки. Тільки дивився на неї. Бо ж, певно, і марку тато приготував для нього. Для кого ж іще? Ввечері тато й віддасть марку Жолі. Але ввечері папір ніколи мочити у воді — треба вечеряти, стелити постіль, умиватися. А Ютка та Каті завжди так довго вовтузяться у ванній!.. Так, увечері ніколи. А зараз… зараз саме час. І ванна порожня. Тато не буде гніватись — адже марка приготовлена для Жолі. Він просто забув оддати.

Так бурмотів собі під ніс Жолі і чимдалі ясніше відчував, що вчинить правильно, коли зараз же намочить у воді папір з маркою і в такий спосіб одклеїть її. Ютка та Каті роблять уроки — їм не до Жолі, мами вдома немає…

Він обережно взяв папір з маркою і побіг до ванної. Наточив у раковину теплої води і з утіхою дивився, як гарно відмокає марка… Мокрий, пожмаканий папір Жолі викинув у відро для сміття.

Тато прийшов додому пізно ввечері. Діти і вже полягали спати. Жолі засинав, коли почув розмову тата з мамою. Тато питав, чи все добре вдома, чи все гаразд у дітей. Як поводився Жолі? Гарно? Видно, таки дуже хоче мати острів…

А Жолі вже снився острів. Снилося, що він збирає справжні фініки з намальованої пальми, а потім з луком через плече і з біноклем перед очима вирушує на полювання…

Аж раптом знову почув татів голос:

— Серденько, ти не бачила, випадком, моєї заяви? На столі лежала, я вже й гербову марку наклеїв на неї.

— Ні, не бачила, — відповіла мама. — Я пізно прийшла додому; а втім, я ніколи не чіпаю твоїх речей па столі…

— Де ж вона ділася? Адже завтра мені треба цю заяву нести до міськради…

— А може, ти забув її на заводі?