Клара Фехер: У мене буде острів

Але сьогодні ввечері Жолі, глянувши в «Розпорядок», зрадів.

Там стояло:

«Стелити ліжка — мамі.

Мити посуд — Ютці.

Прати шкарпетки — Каті.

Чистити взуття — татові, Жолі»

Жолі поспіхом повечеряв і побіг до комори по ваксу та щітки.

— Тату, любий тату, нумо чистити черевики!

Тато задоволено всміхався: он який у нього син! Старанний, чемний, працьовитий.,. А Ютка та Каті перезирнулися: що сталося з їхнім братусем?

Тато і Жолі посідали на ослінчики. Простелили долі газети і поклали на них брудні черевики. Заходились зчищати щітками грязюку.

— Тату…

— Не розмовляй зараз, Жолі, бачиш, яка курява! Потім скажеш, коли вже наваксуємо черевики і натиратимем їх до блиску.

Жолі старався як ніколи, навіть язика висунув.

— А тепер уже можна говорити?

— Звичайно, можна.

— Тату, я так хотів би, щоб у мене був острів! Справжній острів! І щоб я туди поїхав зі своїм другом. Щоб цей острів лежав за далекими морями, і щоб він був такий, як острів Робінзона. І щоб там були вовки, леви. Я стріляв би їх із лука, смажив би їхнє м’ясо на вогнищі. Пив би козяче молоко, їв банани та інжир. Побудував би собі пліт і плавав би на ньому, коли схочу. Зі мною траплялися б незвичайні пригоди…

— Он воно як! А нас бачити вже не хочеш? — похитав головою тато.

Жолі спантеличено зиркнув на тата.

— Я… та я б не поїхав туди навіки… Я поїхав би ненадовго. А коли б на морі знявся шторм, я поплив би на кораблі… Я так хотів би, щоб у мене був хоч малесенький острів!

— Розумію. Людині часом треба побути на такому острові. Там вона може читати, слухати радіо, розмовляти з другом… Або й намет напнути, вогнище розкласти. Жаль тільки, що ти хочеш їхати так далеко. За моря, кажеш? Але ж звідти можна й не повернутися додому…

— Ні, я повернуся.

— Якби ти гарно поводився, Жоліко, — трохи згодом озвався тато, — я допоміг би тобі.

— А я гарно поводжуся.

— Та невже?

Жолі опустив очі. Була у нього з татом одна невирішена справа. Якось у неділю Жолі заманулося побудувати піратський корабель. Для цього йому потрібен був картон. Жолі понишпорив у себе в шухляді, а потім… ні, про це й казати соромно… взяв з татової полиці книжку і зірвав з неї обкладинку…

Краще не згадувати, що говорив йому тоді тато. Нарешті домовились: Жолі витрусить із своєї копилки всі гроші й віднесе до палітурні знівечену книжку.

Але Жолі досі так і не зібрався це зробити. Тому й опустив очі — йому було соромно.

— Тату, от побачиш, я буду гарно поводитись.

— Ну, що ж, побачимо! Даю тобі час на випробування. Витримаєш?

— Витримаю.

— Що?

— Будь-що, тату! Будь-що!

— Гаразд. Отже — десять днів ти повинен поводити себе так, щоб ніхто про тебе лихого слова не сказав. Жодного слова, чуєш? І тоді — тоді я зроблю тобі острів.

— Справжній?!

— Справжній.

— Де?

— Ось тут, у комірчині.

— Але я хочу справжній острів, зовсім справжній…— розчаровано мовив Ж злі.

— Він і буде справжній. Повикидаємо з комірчини весь мотлох. Потім побілимо, приберемо; на стіни ти наклеїш пальми — які схочеш. Можеш і намет розкинути, ще й транзистор прихопити. Звичайно, можеш запросити туди свого друга на цілий день. З дощок я зіб’ю тобі пліт з трьома веслами, і ти пливтимеш на ньому через кухню до свого острова. І ключ матимеш. А коли захочеш спати, замкнеш острів на ключ, повернешся в кімнати — і до ліжка!..

— А наступної неділі я знову поїду на острів? І щодня по обіді?..

— Як тільки зробиш уроки.

— Завтра вранці я подзвоню Пішті!

— Завтра вранці? А то чому? Через десять днів, якщо й справді будеш слухняним, чемним і працьовитим хлопчиком.

— Буду, тату, буду!

— Гаразд. Ходімо-но до «Дошки поведінки».

Вони підійшли до «Дошки». Тато взяв грудку синьої крейди і намалював на папері море. Потім зеленою та коричневою крейдою намалював острів. На острові виросли зелені пальми. З’явився сірий слон, тоді тигр у жовто-чорну смужку, а там і мавпа… одна, друга… десять мавп!

— І мене намалюй! — попросив Жолі.

— Але ж ти іще далеко від острова! Перше я намалюю десять червоних бакенів… бачиш? Кожен бакен означає один день морського шляху. А тепер виріжемо з картону невеличкий човен.

— На ньому я пливтиму.

— Авжеж, пливтимеш. Пришпилимо його кнопкою до першого бакена. І коли ти будеш гарно поводитись — щодня просуватимешся на один бакен уперед.

— А на два бакени? Можна щодня на два бакени?

— Ні, не можна.

З кухні вийшла мама.

— А чому ви не чистите взуття? — спитала вона.