Алан Мілн: Вінні-Пух

І коли друзі підступили до хатки впритул, то виявилося, що це справді вона.

— Ось! — гордо мовив Іа-Іа, зупиняючись перед порогом Пацевої хатки. — І дім, і табличка з написом, і все таке інше!

— Гай-гай! — вигукнув Крістофер Робін, не знаючи, що робити — сміятися чи плакати.

— Ось найпідхожіше житло для Сови. Як ти гадаєш, маленький Пацику?

І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню.

— Еге, це найпідхожіше житло для Сови,— сказав він великодушно.— Я сподіваюся, що Сова буде в цій хатці дуже щаслива! — І Паць двічі ковтнув слинку, адже він і сам був у цій хатці дуже щасливий.

— А яка твоя думка, Крістофере Робіне? — спитав Іа-Іа з тривогою в голосі, відчуваючи, що тут щось не так.

Крістоферові Робіну треба було спершу з'ясувати одне питання, і він думав, як це краще зробити.

— Ну,— сказав він нарешті,— це дуже гарна хатка і, якщо Совиний замок звалило вітром, то мусить же вона кудись переїхати? Га, Пацю? Що б ти зробив, якби твою хатку звалило вітром?

Та перш ніж Паць устиг придумати відповідь, замість нього відповів Пух:

— Він переїхав би до мене і жив зі мною,— сказав Пух.— Правда, Пацю?

Паць міцно потис йому лапу.

— Дякую тобі, Пуше! — сказав він.— З великою радістю!

Крістофер Робін кудись ішов. Назавжди. Ніхто не знав, чомувін іде; ніхто не знав, кудивін іде; ба навіть більше — ніхто не знав, звідки кожен знає, що Крістофер Робін кудись іде. Так чи інак, а в Лісі усі відчували, що врештірешт це мусить трапитися. Навіть Кузьчин Синок — найдрібніший із Кроликових Родичів та Знайомих,— той, якому здавалося, що він одного разу бачив ногу Крістофера Робіна, — навіть оцей ось К. С.сказав собі, що запахло Великими Змінами.

І от одного дня, відчувши, що більше він чекати не в змозі, Кролик підготував Оголошення.

І в тому Оголошенні мовилося:

ОГОЛОШЕННЯ ЗУСТРІЧІ ВСІХ

ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ

БІЛЯ ХАТКИ НА ПУХОВІЙ ГАЛЯВЦІ

УХВАЛЮЮТЬ ЛИЗОРЮЦІЮ

ЗЛІВА ЗА ПОРЯДКОМ НУМЕРІВ

ПІДПИС КРОЛИК

Кроликові довелося переписати все це кілька разів, поки він таки примудрився "прилизати лизорюцію", позаяк, на думку Кролика, вона мала бути прилизана. І коли й цю важку працю було закінчено, він оббігав усіх і всім прочитав свій витвір уголос. І всі сказали, що прийдуть.

— Ого-го! — сказав Іа по обіді, коли побачив, як усі гуртом посунули до його хатки,— Оце справді сюрприз! І мене також запрошено? Не може бути!

— Не зважай на Іа,— прошепотів Кролик на вухо Пухові. — Я йому ще зранку про все розповів.

Усі спитали: "Як ся маєш, Іа?"— і він відказав, що ніяк, нічого й казати, і тоді всі посідали.

А тільки-но всі посідали, Кролик знову підвівся:

— Ми всі знаємо, чого ми зібралися,— сказав він,— але я просив мого друга Іа...

— Це я,— сказав Іа.— Звучить непогано!

— Я просив його внести Лизорюцію.

І Кролик сів.

— Ну, давай, Іа,— сказав він.

— Прошу не гнати мене в шию,— сказав Іа, повільно підводячись із місця.— Прошу не нудавайкати!

Він витяг із-за вуха згорнутий у сувій папір і неквапно його розгорнув.

— Про це ніхто нічого не знає,— вів Іа далі. — Це — Сюрприз.

Він поважно прокашлявся й заговорив знову. — Одне слово, загалом і зокрема, і так далі й таке інше, перш ніж я почну, чи, краще сказати, перш ніж я закінчу, я мушу прочитатати вам Поему. Це важке слово означає... Та зараз ви самі зрозумієте, що воно означає. До нені, тобто донині, всю Поезію в Лісі творив лише Пух — Ведмідь із милою вдачею, але з розуму великою нестачею. Однак поему, яку я зараз вам прочитаю, створив Іа-Іа, тобто я, в години дозвілля. Якщо хтось забере в Крихітки Ру горіхи, а також розбуркає Сову, то ми всі зможемо насолодитися цим твором. Я називаю його навіть Віршотвором.