Алан Мілн: Вінні-Пух

— Що все це означає? — спитав Іа-Іа.

Кролик пояснив.

— А що сталося з її старим житлом?

Кролик пояснив.

— Мені ніколи нічого не розповідають,— сказав Іа-Іа.— Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.

— Ну, сімнадцять — це ти перебільшуєш...

— Наступної п'ятниці,— пояснив Іа.

— А сьогодні субота,— сказав Кролик,— отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.

— Але бесіди не відбулося,— сказав Іа.— Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" — і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.

— Ну, я дуже поспішав.

— Спершу повинен говорити один, а тоді — другий,— вів далі Іа.— По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" — "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.

— Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?

Іа замислився:

— У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є,— сказав він нарешті.— Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.

— Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.

— Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.

Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:

— Ну, гаразд,— сказав він,— мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.

— Бувай здоров,— сказав Іа.

— Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.

— Можеш на мене покластися,— сказав Іа.

І Кролик пострибав далі.

......................................

Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.

— Пацю,— сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.

— Що, Пушку?

— Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш про що.

— І ти її створив? — спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця.— Ой, невже ти справді створив?..

— Справді, Пацику.

Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.

— Таки справді-справді? — охриплим голосом спитав Паць.— Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?

— Авжеж, Пацику.

Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.

Тоді Пух повів далі:

— У ній сім куплетів.

— Сім? — перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше.— Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?

— Ніколи,— сказав Пух.— Такого, здається, ще не бувало.

— А інші її вже чули? — спитав Паць, на хвильку затримавшись — певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.

— Ні,— сказав Пух.— Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її заразчи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її для всіх?

Паць трохи подумав:

— Я, Пуше, думаю, що мені було б найприємніше, якби ти заспівав її мені зараз... а... а потім ще раз заспівав її для нас усіх. Бо тоді всі її почують, а я скажу: "А-а, так-так, Пух мені казав" — і вдаватиму, ніби я зовсім не слухаю".

І Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню — всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця. І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив один куплет іще раз, але Паць засоромився. Це був той самий куплет, що починався словами: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!.. "Він відчував, що початок цього куплета з погляду поезії вийшов особливо вдалий.

— Невже я все оте зробив насправді? — нарешті промовив Паць.

— Та бачиш,— сказав Пух,— у поезії, тобто у віршах, піснях... Одне слово, ти все те зробив, Пацю, бо пісня каже, що ти це зробив. Так усі вважають.

— Ой! — сказав Паць.— А мені... мені здавалося, що я трохи тремтів. Звісно, тільки спочатку. А пісня каже: "Ти не боявся, не тремтів!" Ось тому я й спитав...

— Ти тремтів у душі,— сказав Пух,— і для такого Маленького Пацика, як ти, це навіть хоробріше, ніж зовсім не тремтіти.