Алан Мілн: Вінні-Пух

Паць від щастя глибоко зітхнув і поринув у роздуми про себе. Виходить, він був хоробрий!

Коли Пух із Пацем наблизилися до колишнього Совиного замку, то побачили там усіх, окрім Іа. Крістофер Робін пояснював кожному по черзі, що робити, а Кролик після нього перепояснював кожному по черзі те саме — на той випадок, якщо хтось чогось недочув, і тоді всі разом бралися до роботи. Вони десь роздобули мотузку і, мов підйомним краном, витягали стільці, крісла, картини та всілякі інші речі зі старого Совиного Замку, щоб усе це було готове для переїзду до замку нового. Усі манатки Кенга зв'язувала в клунки і раз по раз гукала до Сови: "Я гадаю, тобі не потрібна оця стара засмальцьована ганчірка. Правда? І оце простирадло теж нікуди не годиться, воно абсолютно діряве!", на що Сова обурено відповідала: "Ні, годиться!.. А тозовсім не ганчірка, то моя шаль!"

Крихітка Ру тільки те й робив, що зникав у руїнах Совиного Замку, а тоді вигулькував звідти верхи на черговому предметі, який спускали мотузкою, і це трохи нервувало Кенгу, бо вона не могла за ним устежити. Може, тому вона й стала картати Сову, мовивши, що її дім — це просто свинюшня — стільки в ньому бруду; навіть дивно, що він не завалився раніше. "Ви тільки погляньте, як зацвіло в отому кутку! Там виросли поганки!"

Сова глипнула в куток, здивувалася, а далі глузливо реготнула й пояснила, що то її губка і що коли вже не можуть відрізнити звичайної губкової мочалки від поганок, то — нічого сказати — в добрі часи ми живемо!

— Гай, гай!.. — сказала Кенга, а Крихітка Ру прожогом метнувся в дім і запищав:

— Я мушу подивитися на Совину губку! Ага, ось вона! Ой Сово, це не губка, це ляпка! Сово, ти знаєш, що таке ляпка, га? Це коли твоя губка вся розляпа...

Тут Кенга квапливо його перебила: "Ру, любий!", адже неввічливо розмовляти так з особою, яка вміє написати слово ВІВТОРОК.

Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню.

І от, коли вони всі сказали, що ця пісня — Чудова-Пречудова Хвалебна Пісня, Паць ніби зовсім байдужим голосом спитав: "А що, правда, гарна пісенька? Тобто я хотів спитати, як вона вам?.."

— Ну, а де ж новий замок? — спитав Пух.— Ти знайшла його, Сово?

— Вона знайшла для нього назву,— сказав Крістофер Робін, ліниво покусуючи травинку.— Отже, зараз їй не вистачає тільки самого замку.

— Я назву його ось як,— поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, — невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:

СОВУШНИК

І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру.

— А-а, це ти! — сердито сказала Сова.

— Привіт, Іа,— сказав Кролик.— Нарешті завітав до нас! Де ж ти був?

Проте Іа не звернув на них жодної уваги:

— Доброго ранку, Крістофере Робіне,— промовив він, відштовхуючи Паця та Крихітку Ру.

Умостившись на СОВУШНИК, Іа спитав:

— Ми тут самі?

— Самі,— сказав Крістофер Робін, подумки усміхаючись.

— Мені сказали — крилата чутка долетіла й до мого Закутку Лісу, що якась Особа нібито шукає собі дім. Цей дім для неї я вже знайшов!

— Молодець! — приязно сказав Кролик.

Іа покосився на нього через плече і знов обернувся до Крістофера Робіна.

— Щось утрутилося в нашу розмову,— голосно прошепотів Іа.— Однак не будемо зважати. Словом, якщо ти, Крістофере Робіне, хочеш, то ходімо зі мною, і я тобі дещо покажу.

Крістофер Робін скочив на ноги:

— Ходімо, Пуше! — сказав він.

— Ходімо, Тигро! — гукнув Крихітка Ру.

— Може, й ми... підемо, Сово? — спитав Кролик.

Іа заперечливо помахав їм ногою:

— Ми з Крістофером Робіном ідемо на прогулянку,— сказав він.— На прогулянку, а не на товчок! Якщо він хоче взяти із собою Пуха та Паця — я вітаю таке товариство, але ж треба, щоб ми могли вільно Дихати!

— Гаразд, чудово! — сказав Кролик, радіючи, що йому випадає нагода як слід покомандувати.— А ми тим часом і далі будемо вивантажувати речі. Гей, Тигро, де мотузка? Сово, що там таке?

Сова, яка лише тепер побачила, що її нова адреса із СОВУШНИКА перетворилася на МАЗАНИНУ, суворо кахикнула в бік Іа, але нічого не сказала, тож ослик поплентався за своїми друзями, несучи на собі значну частину СОВУШНИКА.

Невдовзі усі троє вже наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух — Паця, й обидва казали один одному: "Це вона." — "Не може бути!" — "А я тобі кажу — вона!"