Туве Янсон - Диво-капелюх

Мумі-троль вражено глянув на неї, але зразу ж подумав, що це якась нова гра. Він радісно засміявся і сказав:

— Я король з Каліфорнії!

А я Хропикова сестра, — мовила Хропка. — А це мій брат.

— Мене звати Пхик, — відрекомендувався Пхик.

— Я — Мумрик-Нюхайлик, — сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Ох, які ви нудні,— знетерпеливився Мумі-троль. — Не могли придумати чогось цікавішого! Ходімо надвір, мені здається, що там вигодинюється.

Він рушив сходами вниз, і решта всі здивовано пішли за ним. Вони вже не знали, що й думати.

— Хто це? — запитав Гемуль. Він сидів перед домом і рахував тичинки в соняшнику.

— Король з Каліфорнії,— нерішуче відповіла Хропка.

— Він тут житиме? — питав далі Гемуль.

— Нехай вирішує Мумі-троль, — мовив Пхик. — Цікаво тільки, куди він дівся?

Мумі-троль засміявся.

— Ти часом справді дуже гарно жартуєш, — сказав він. — А що, як ми пошукаємо Мумі-троля?

— Ти хіба знаєш його? — запитав Мумрик-Нюхайлик.

— Авжеж, — відповів Мумі-троль. — Можна сказати, що знаю! Навіть дуже добре.

Він тепер був у захваті від нової гри і від своїх дотепів.

— Коли ж ви познайомились? — запитала Хропка.

— Ми народилися разом, — відповів Мумі-троль, мало не лопаючи зі сміху. — Але він таке одоробало, що йому навряд чи місце в порядній хаті!

— Пхе, не кажи так на Мумі-троля! — скипіла Хропка. — Він найкращий у світі троль, і ми його страшенно любимо!

Мумі-троль зрадів.

— Справді? А мені здається, що то якась чума, а не троль.

Хропка заплакала.

— Ану геть звідси! — грізно сказав Хропик. — А то ми дамо тобі такого бобу, що й своїх не пізнаєш!

— Ну чого ви! — вражено сказав Мумі-троль. — Це ж тільки гра. Я дуже радий, що ви мене так любите.

— Не тебе, а його! — не своїм голосом закричав Пхик. — Ану даймо йому! Геть від нас, мерзенний королю! Щоб не набріхував на нашого Мумі-троля!

І вони всі накинулись на нещасного Мумі-троля. Він був надто спантеличений, щоб захищатися, а коли вже і його охопила злість, було запізно: він лежав, заглушений галасом, а по ньому молотили лапи й хвости.

На ганок вийшла Мумі-мама.

— Що ви робите, діти! — крикнула вона. — Зараз же перестаньте битися!

— Вони лупцюють короля з Каліфорнії,— пояснила Хропка крізь плач. — І так йому й треба!

Мумі-троль насилу випручався засапаний і лютий.

— То вони почали, мамо! — крикнув він. — Троє на одного, це нечесно!

— Авжеж нечесно, — поважно сказала Мумі-мама. — Але ти, мабуть, роздратував їх. До речі, хто ти такий будеш, любий мій?

— Киньте свою дурну гру! — крикнув Мумі-троль. — Вона зовсім не смішна. Я Мумі-троль, а на ганку стоїть моя мама. І годі!

— Ти не Мумі-троль, — зневажливо заперечила Хропка. — У Мумі-троля були маленькі гарні вуха, а в тебе мов капиці!

Мумі-троль збентежено помацав себе за голову й натрапив на страхітливі, величезні зморщені вуха.

— Але ж я справді Мумі-троль! — розпачливо вигукнув він. — Ви мені не вірите?

— У Мумі-троля був невеличкий хвіст, а в тебе як помело! — сказав Хропик.

Мумі-троль сягнув назад тремтячими лапами. Ой лишенько, то був справді не хвіст, а якесь страхіття!

— В тебе очі, як тарілки, — сказав Пхик, — а в Мумі-троля були маленькі й лагідні!

— Атож, — потвердив Мумрик-Нюхайлик.

— Ти брехун, — рішуче сказав Гемуль.

— Невже ніхто не вірить мені? — спалахнув Мумі-троль. — Мамо, добре погляньте на мене, ви ж повинні впізнати свою дитину!

Мумі-мама довго й пильно дивилася в його великі, мов тарілки, нажахані очі, а тоді тихо сказала:

— Так, ти мій Мумі-троль.

Тієї миті він почав змінюватися. Очі, вуха й хвіст зменшувалися, а ніс і живіт росли. І за хвилину перед усіма знову красувався живий і здоровий Мумі-троль.

— Ходи, я тебе обніму, — сказала Мумі-мама, — Бачиш, синку мій, я завжди тебе впізнаю!

Трохи згодом Мумі-троль і Хропик сиділи в одному із своїх сховків під кущем жасмину, в круглій зеленій печері з листя.

— Так, але ж від чогось ти змінився, — мовив Хропик.

— Я не помічав нічого незвичайного. І не проказував ніяких небезпечних слів.

— Може, ти випадково попав у зачароване коло? — міркував уголос Хропик.

— Начебто ні, — заперечив Мумі-троль. — Я увесь час сидів у тому чорному капелюсі, що з нього ми зробили кошик.

— Усередині? — недовірливо спитав Хропик.

— Атож, — сказав Мумі-троль.

На хвилину вони задумались, тоді в один голос вигукнули:

— Мабуть, то… — і перезирнулися.

— Ходімо, — рішуче сказав Хропик.