Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

Кассі чекала моменту, коли у Легрі буде хороший настрій. Дочекавшись, випросила взяти її з собою у сусіднє місто, яке розташовувалося на самому березі Ред-Рівер. Дорогою вона запам’ятовувала кожен поворот, усі примітні ознаки і підраховувала в умі, скільки потрібно буде часу, щоб подолати цей шлях пішки. Останнім часом Кассі була дуже уважна до Легрі й покірна. Такою поведінкою вона лише присипляла його пильність.

Ось нарешті все і справді було готово.

Вечоріло. Легрі сів на коня і поскакав на сусідню плантацію, а Кассі зайшла до своєї молодої подруги, яка вже чекала на неї, і сказала:

— Час настав. Бери те, що підготувала, і ходімо.

— Моя торбинка готова… Але ще не дуже темно… Нас можуть побачити.

— Дуже добре, — спокійно сказала Кассі і пояснила: — Це входить у мої плани. Слухай, ми вийдемо з дому через чорний хід і побіжимо повз невільницьке селище до боліт. Нас неодмінно помітять Сембо та Квімбо і кинуться навздогін. Вони піднімуть тривогу, спустять собак. Почнеться безладна біганина — трохи часу у нас буде! — а ми тим часом побіжимо до потічка, увійдемо у воду і повернемося назад у будинок знову через чорний хід. У будинку нікого не залишиться — всі кинуться за нами у погоню. Нам вистачить хвилини, щоб сховатися на горищі. Там я підготувала постіль для нас, одяг і їжу — для початку вистачить. Хоча… Я й гадки не маю, скільки нам доведеться відпочивати там… Мабуть, довго, поки буря вляжеться. Легрі переверне в будинку все догори дригом. Він заплатить слідопитам і вони обнишпорять кожне сухе місце на багнищі. Це для нього справа честі! Якщо у такого, як він, честь взагалі є… Він же похваляється, що з його плантації ще не втік жоден негр. Ось поки він витрачатиме останні нерви і сили, ми їх наберемося.

— Кассі! Який чудовий план! — вигукнула Емілі. — Яка ж ти мудра!

Така щира похвала Кассі не потішила. Вона хвилювалася, бо розуміла, як вони обидві ризикують. Жінка подивилася на дівчину поглядом, сповненим відчайдушної рішучості, взяла її за руку і сказала:

— Ходімо!

Вже сутеніло, але півмісяць світив яскраво і затримував настання темряви. Втікачки безшумно вийшли з дому і повернули до невільницького селища. Кассі була впевнена: щойно вони наблизяться до болота за плантацією, їх помітять.

Так і трапилося. Та це був Легрі, а не Сембо і Квімбо. Він, лаючись, кинувся їх наздоганяти. Почувши його голос ляклива Емілі розгубилася і, вирвавши свою долоню з руки Кассі, прошепотіла:

— Мені зле!

— Біжімо, або я тебе уб’ю! — пригрозила Кассі й вихопила з-за пазухи маленький кинджал.

Дівчина злякалася, але за мить вже опанувала себе і разом із Кассі побігла у хащі чагарників. Під ногами у втікачок чвакало болото. Легрі не наважився бігти туди за ними без підмоги.

— Нічого! Все одно ви, голубоньки, попалися! З цієї пастки вам не вибратися, а при зустрічі поговоримо, — зі злою усмішкою промовив сам до себе Саймон Легрі, побігши до селища.

А в цей час невільники поверталися з поля. Він біг їм назустріч і кричав:

— Гей! Сембо, Квімбо! Всіх сюди! Дві жінки втекли на болота. П’ять доларів тому, хто їх впіймає! Спускайте собак — Тигра, Фурію, усіх!

Реакція на цю новину була бурхлива. Декілька чоловіків без розмірковувань визвалися ловити утікачок. Одні хотіли заробити винагороду, інші — просто догодити господарю, причому останній мотив був сильнішим. Підлабузництво — одне з найгірших рис у представників поневолених народів. Негри гасали туди-сюди, спускали собак, запалювали смолоскипи. Люте гавкання спричиняло ще гіршу метушню.

— Господарю, а якщо впіймати не зможемо, то що, стріляти? — уточнив Сембо, беручи з рук Легрі рушницю.

— Стріляти можна тільки в Кассі, — туди їй і дорога, — а молоденьку привести живою. Ану, хлопці, жвавіше! Хто впіймає — п’ять доларів, а решті по склянці спирту!

Почалася облава. Погоня стрімко кинулася на болота, розмахуючи факелами, кричачи, нацьковуючи собак. Усі негри також побігли до краю плантації. У будинку не залишилося ані душі, тож ніхто і не помітив, коли втікачки повернулися на подвір’я й увійшли в приміщення через чорний хід. Через вікно вітальні жінки спостерігали за тим, як старанно їх ловлять, бачили, як ланцюжок зі смолоскипів розтягнувся край багнища.

— Дивися, дивися! — вигукувала Емілі. — Облава почалася. Бачиш, скільки вогнів? Боже, собаки… Ти чуєш? Що б від нас залишилося, якби ми сюди не повернулися? Благаю, Кассі, нумо ховатися! Скоріше, скоріше…