Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

— Та чого поспішати? — спокійно відповіла їй Кассі. — Тут лише ми з тобою — усі там. Вони розважатимуться аж до ночі. На все свій час. На горищі ми ще насидимося, а поки що… — вона повільно дістала ключ з кишені куртки, яку Легрі, поспішаючи, кинув на підлогу, — поки що треба запастися на дорогу.

І Кассі відімкнула шухляду письмового стола, вийняла звідти пачку грошей і швидко перерахувала їх.

— Кассі, не треба! Ти що? — відмовляла її Емілі.

— Чому це? — огризнулася Кассі. — Як ти гадаєш: краще вмерти голодною смертю на болотах чи скористатися цими грошима й дістатися вільних штатів? Гроші відчиняють всі двері, люба! — З цими словами вона засунула пачку за пазуху.

— Але ж це крадіжка… — прошепотіла Емілі.

— Крадіжка? — Кассі розсміялася. — Всі ці гроші — крадені, у нас і у таких самих, як ми. Він украв наші життя, нашу свободу! Тож цей вчинок не такий уже й поганий. Нехай тільки хто посміє дорікнути мені!.. Але ми заговорилися, час підніматися. Крім їжі, одягу і постелі, я припасла свічки і деякі книги. Щоб не нудьгувати. Ти не хвилюйся, туди ніхто не попхається. А якщо хтось і наважиться, то… З мене вийде чудовий привид. Вони у мене наїдяться страху!

Дорогий читачу, пропоную піти слідом за цими сміливими жінками на горище і подивитися, як Кассі облаштувала для них тимчасовий притулок. Для нас це буде сюрприз, як і для Емілі.

Великий ящик для перевезення меблів Кассі завбачливо повернула до нижнього вузького кута даху. Всередині було підготовлено спальні місця — два матраци і подушки. Поряд стояв кошик зі свічками, їжею та одягом. Те, що Кассі планувала взяти у дорогу, було складене у два дорожні вузлики.

— Ось дивись, тепер ми будемо тут жити, — сказала Кассі, зачіпляючи світильник на гак, який напередодні забила у стінку ящика, — подобається?

— А ти впевнена, що вони на горище не полізуть?

— Я багато б віддала, аби побачити, як Саймон Легрі сюди лізтиме! — сказала Кассі, сміючись. — Не хвилюйся! Він навіть до сходів боїться підходити, не те що на горище вилазити! А щодо негрів… Вони сюди й під загрозою смерті побояться зазирнути!

Оглянувши нові хороми і переконавшись, що Кассі все продумала добре, дівчина трохи заспокоїлась. Вона відкинулася на подушку і запитала:

— Кассі, а чому ти сказала, що вб’єш мене? — спитала наївна дівчина.

— Щоб ти отямилася, злякавшись, — відповіла Кассі. — І зауваж: моя погроза спрацювала! А на майбутнє запам’ятай: втрачати над собою контроль ніколи не можна! Треба тримати себе в руках, що б не трапилося! Якби не я, він би тебе вже впіймав.

Емілі здригнулася, уявивши, що могло б бути.

Настала тиша. Кассі почала читати любовний роман, а знесилена від хвилювань і страху Емілі задрімала. Її розбудив шум у дворі: там голосно балакали, коні цокали копитами, собаки гавкали. Дівчина тихо зойкнула і підвела голову.

— Повернулися, — спокійно констатувала Кассі. — Не бійся. Он, подивися в щілину. Бачиш, усі в зборі. Саймон вирішив відкласти пошуки до ранку. Дивися: коні загнані, собаки ледве ноги тягнуть. Саймоне-Саймоне, але й клопотів ти через мене маєш! Та це лише початок! Не там ти шукаєш…

— Мовчи! — прошепотіла Емілі. — Ще почують!

— Нехай! Злякаються ще більше, — сказала Кассі. — Не хвилюйся. Ми можемо тут хоч танцювати. Нам навіть вигідно тримати їх у страху.

Поволі звуки внизу почали стихати. Легрі, проклинаючи втікачок і свою невдачу, завалився спати. Він твердо постановив зловити їх завтра за будь-яку ціну.

Навіть найдовша дорога колись закінчується, і навіть найтемніша ніч змінюється світанком. Він вірив, що за праведне життя Бог подарує йому квиток у нескінченний радісний день. Коли ми познайомилися із Томом, він жив по-своєму щасливо. У нього була сім’я, повага побратимів і добрі господарі. Потім ми були свідками, як його позбавили усього, що він любив, розлучили з рідними людьми. Ще пізніше ми прожили із ним довгі роки сподівань на повернення назад і врешті-решт побачили, як ця надія вмерла. Що було далі, ми також знаємо: приниження, жорстокість, безвихідь. Та він гідно пережив ці лихоліття своєї долі і був винагороджений: йому явився Ісус і дав надію на вічне життя. Тільки цього Том відтоді й чекав.