Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Спартак підійшов до Бовіану з наміром нав'язати Коссинію бій. Одначе той діяв відповідно до отриманих розпоряджень і замкнувся у місті, страшенно обурюючись наказом, тож йому довелося терпіти невпинні кпини гладіаторів. Та Спартак розгадав план Варинія і вирішив не дати йому часу набрати солдат у Самнії й Піцені. Залишивши під Бовіаном Еномая з одним легіоном, що отаборився біля міста, а сам він із кінним загоном повернувся в Нолу.

Тут на нього очікували хороші новини. Перша і найприємніша — прихід гладіатора Граніка, що привів із собою понад п'ять тисяч вояк. З таким підкріпленням військо гладіаторів, розділене на чотири легіони, сягало двадцяти тисяч, і Спартак відчув себе непереможним. Другою несподіваною й не менш приємною новиною був приїзд Мірци.

— Спартаку!.. Ох, Спартаку!.. Любий брате мій! Як я боялася за тебе… Я думала про всі небезпеки, що чигали на тебе у цій кровопролитній війні!.. Я не знала ні хвилини спокою… просто жити не могла… усе думала: «А може, він поранений і йому потрібна моя допомога!» Адже ніхто, любий Спартаку, ніхто не міг би так доглядати за тобою, як я… якби… коли… хай урятують тебе великі боги! І я плакала цілими днями й усе просила Валерію, милу мою пані… щоб вона дозволила мені поїхати до тебе… і вона, бідолашна, виконала моє прохання. Хай буде їй заступницею Юнона за її доброту… Вона відпустила мене до тебе… І знаєш, вона подарувала мені волю!.. Я тепер вільна… я теж вільна… І я тепер назавжди залишуся з тобою.

Вона щебетала, як дитина, а з очей її лилися сльози, але бідолашна дівчина усміхалася братові, і у всіх її рухах відчувалася радість, що сповнювала її серце.

Неподалік мовчки стояв, спостерігаючи цю сцену, білявий красень Арторікс. Обличчя його то осявало радістю, то затуманювалося сумом. Він теж усього кілька днів тому прибув із Граніком з Равенни. Наблизившись до Спартака, він сором'язливо сказав:

— А мене, любий Спартаку, непереможний наш ватажку мене ти хіба не обіймеш і не поцілуєш?..

— Арторіксе! — вигукнув Спартак і, міцно обійнявши його, пригорнув до своїх грудей. — Улюблений мій друже!.. Дай я тебе поцілую, шляхетний юначе!

На додачу до всіх радостей, які відчув Спартак за останні місяці, до щастя блискучих перемог і чудових успіхів, яких він домігся з перших днів жахливої війни, доля послала йому ще одну радість: він міг обійняти свою сестру й Арторікса — найдорожчих для нього людей.

Та незабаром обличчя Спартака спохмурніло. Схиливши голову на груди, він глибоко зітхнув і поринув у скорботні думки. Попрощавшись із друзями, він разом із сестрою пішов у свій намет: йому так кортіло розпитати Мірцу про Валерію, але сором заважав йому заговорити про це із сестрою.

На щастя, дівчина сама почала розмову про Валерію: їй ніколи й на думку не спадало, що між матроною й рудиарієм існували інші стосунки, окрім дружніх.

— О, повір, повір мені, Спартаку, — повторювала дівчина, готуючи для брата скромну вечерю, — якби усі римські матрони були схожі на Валерію… Вір мені, я на собі відчула усю її доброту, шляхетність її почуттів… рабство давно б скасували законом… бо діти, що народилися від подібних жінок, не могли б, не побажали б терпіти існування в'язниць, покарань різками, розп'ять на хрестах, не допустили б, щоб із гладіаторами поводилися як із худобиною…

— О, я це знаю! — схвильовано вигукнув Спартак. І одразу додав: — Так, так, я вірю тобі.

— І ти повинен цьому вірити… бо вона поважає тебе… набагато більше, ніж будь-яка інша матрона на її місці поважала б ланісту своїх гладіаторів. Вона часто розмовляла зі мною про тебе… захоплювалася тобою, особливо відтоді як ти отаборився на Везувії, з кожною звісткою про тебе… Коли ми почули, що ти переміг і розбив трибуна Сервіліана… коли довідалися про твою перемогу над Клодієм Гпабром, вона часто говорила: «Так, природа щедро нагородила його усіма чеснотами великого полководця!»

— Вона так говорила? — нетерпляче перепитав Спартак, на обличчі якого відбивалися воскреслі в душі почуття й спогади.

— Так, саме так!.. — відповіла Мірца, продовжуючи готувати вечерю. — Ми довго тут залишимося? Я хочу подбати про твій намет… Цей зовсім не пасує доблесному ватажкові гладіаторів… У ньому такий безлад… і немає навіть найнеобхіднішого… У будь-якого солдата житло краще… Ну так, вона так і казала… І якось вона сперечалася зі своїм братом, оратором Гортензієм, ти ж знаєш його? Отож вона захищала тебе від його нападів, говорила, що війна, яку ти розпочав, — справедлива війна, і якщо богів турбують справи людські, ти переможеш.