Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Агов, ти… Септимію! Твоїй милості було б значно краще, якби тобі довелося відбиватися не від мене, а від лисиці. Ти ж її поважаєш більше, ніж гладіаторів!

Не встигнувши закінчити речення, фракієць наскрізь простромив мечем легіонера. А тим часом гладіатори групами вривалися в табір. Почалася різанина, як це зазвичай трапляється під час раптових нічних нападів.

Римляни міцно спали, як люди, яким нічого остерігатися; вони не боялися ворога, адже були певні, що той нікуди не дінеться. Тепер усі їхні зусилля і спроби чинити опір шаленому натиску гладіаторів були даремними. Кількість нападників зростала, вони вже захопили декуманські ворота, вривалися в намети, кидалися на сонних беззбройних легіонерів, рубали, душили їх.

По всьому табору чутно було страшні крики, прокльони, благання. Там панували паніка, сум'яття, смерть. Це була не кровопролитна битва, а знищення ворога. За півгодини з лишком загинуло понад чотириста легіонерів, інші кинулися навтьоки.

Лише сорок найхоробріших воїнів під керівництвом Валерія Мессали Нігеру, нашвидку озброєні мечами, піками й дротиками, але без панцира й щитів, зібралися біля преторських, тобто головних воріт табору, розташованих навпроти декуманських. Хоробрим опором вони намагалися стримати натиск гладіаторів у надії, що це дасть час утікачам зібратися й знову вступити в бій. Серед цих хоробрих особливо вирізнявся Мессала Нігер. Він підбадьорював римлян і час до часу закликав Спартака помірятися з ним силами.

— Агов! Спартаку!.. — кричав він. — Підлий вождю розбійників… Де ти?.. Підлий рабе! Стань віч-на-віч зі мною! Поміряйся силами з вільним громадянином… Спартаку, розбійнику, де ти?

Незважаючи на крики, стогони, дзенькіт зброї й страшний шум, що стояв у таборі, фракієць почув нарешті зухвалі слова римлянина. Могутніми руками він проклав собі дорогу серед своїх воїнів, розшукуючи людину, що викликала його на бій. У свою чергу Спартак викликав зухвальця:

— Агов, римський розбійнику! Чом паплюжиш мене позаочі? Грабіжник і син грабіжника, залиш для себе свої прізвиська, вони твоє єдине надбання! Римлянине, ось я… Що тобі треба?

Із цими словами він вступив у бій з Мессалою. Той з люттю нападаючи на нього, важко дихаючи, уривчастим голосом кричав:

— Я хочу простромити тебе своїм клинком… спаплюжити чесний меч Валерія Мессали… твоєю кров'ю…

Образливі вигуки центуріона розгнівали Спартака. Він відбив несамовиту атаку римлянина і одним ударом розбив щит Мессали на друзки, другим пробив його кольчугу і серйозно поранив у бік, а потім, коли Мессала вимовляв останні з наведених слів, Спартак з такою силою завдав йому удару по шолому, що бідаха центуріон захитався і гепнувся долі. Але щастя супроводжувало його: ім'я Валерії Мессали воскресило спогади, любов упокорила його гнів і втримала руку, готову знищити ворога.

Мессала не був хвальком, здатним тільки на виклик, він був справді дужий і хоробрий. Та хай якими були його сили, уміння володіти зброєю й левина мужність, він не міг устояти проти Спартака.

Фракієць зупинив свій меч у ту мить, коли він був на відстані всього лише декількох дюймів од грудей центуріона, і, повернувшись у бік двох оптионів, що прибігли на допомогу Мессалі, декількома стрімкими ударами вибив меч із рук одного, поранив у живіт другого, вигукнувши:

— Іди, юначе, і скажи своїм римлянам, що підлий гладіатор подарував тобі життя!

Розправившись із обома оптіонами, він повернувся до Мессали, допоміг йому підвестись і доручив двом гладіаторам охороняти його від новоприбулих бійців.

Незабаром купка хоробрих, що намагалися стримати натиск гладіаторів, була майже повністю знищена, і римський табір опинився під владою повстанців.

Те ж саме відбулося й у таборі Клодія Гпабра. Еномай остаточно розбив когорти Гпабра й примусив їх тікати.

Відтак, завдяки мужності, проникливості й завбачливості Спартака тисяча з невеликим гладіаторів здобула блискучу перемогу над трьома тисячами римлян. Римляни втратили тисячу вояків, а їхня зброя, значки, майно і табір дісталися повстанцям. Наступного дня обидва загони гладіаторів з'єдналися в таборі Клодія Гпабра.

Тим часом у табір на Везувії сотнями стікалися гладіатори зі школи Лентула Батіата. Вони чи не щогодини юрбами тікали з Капуї. Менше ніж через двадцять днів після перемоги Спартака над Клодієм Гпабром прийшло понад чотири тисячі гладіаторів. Вони були озброєні списами, мечами і щитами, віднятими в римлян. Приєднавши до них тисячу двісті чоловіків, що вже боролися під прапором повсталих, Спартак утворив перший легіон армії пригноблених. У найближчому майбутньому ця армія повинна була стати грізною й небезпечною силою.