Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Так міркуючи, Метробій то розплющував, то заплющував очі, думки його плуталися, сонливість охопила розум, а він усе бурмотів, аж поки не заснув. Снилися йому хаотичні дивні сни, подібні до обривків думок, під враженням яких він заснув.

Раптом перед ним виріс Нума Помлілій і не дав йому пити вино, що текло прямісінько зі струмка. У Нуми була довга-довга біла борода і грізний вигляд. Він суворо дивився на Метробія, обсипав його лайкою й докорами. Який звучний, металевий голос був у цього Нуми Помпілія! Нума Помлілій сердито лаявся, а Метробій чув гул голосів, що ніби долинали зі струмка… І раптом вода у струмку стала зовсім несхожою на фалернське, вона перетворилася на кров. А Нума ще більше дорікав Метробію:

— У тебе спрага! Ти крові жадаєш, тиране? Пий кров твоїх братів, негіднику!

Сон ставав дедалі страшнішим, у Метробія стискалося серце, суворий голос невблаганного старця наводив на нього жах. Він кинувся бігти, спіткнувся об корінь, упав і… прокинувся…

Спершу Метробій ніяк не міг втямити, де він: чи спить, чи вже прокинувся. Він протер очі, роззирнувся довкола і побачив, що знаходиться у лісі, що вже темно й лише подекуди світло місяця, пробиваючись поміж густого гілля, розсіює морок. Він спробував зібратися з думками, але ніяк не міг. Йому усе ще вчувався голос Нуми Помпілія, що вимовляв гнівні слова точнісінько, як це було вві сні, і спершу Метробій подумав, що він ще спить і все це йому мариться. Але незабаром він переконався, що вже прокинувся, почав пригадувати, як він потрапив сюди, і нарешті зрозумів, що голос, який він чув у сні, був голосом живої людини, котра була неподалік, на галявинці.

— Смерть за смерть! Краще померти за наше щастя, аніж на втіху наших поневолювачів! — говорив хтось палко. — Ці скажені звірі в подобі людській жадають крові, як тигри Лівійської пустелі, вигляд крові пригноблених тішить їх. То нехай же вони самі виступлять зі своїми мечами проти наших мечів, нехай потече і їхня кров, змішуючись із нашою, нехай вони зрозуміють, що в рабів, у гладіаторів, у знедолених б'ється у грудях людське серце.

Потужний, але приглушений гул схвалення був відповіддю на цю палку промову, що лунала в нічній тиші. Метробій одразу зметикував, що тут зібралися люди, які, очевидячки, замислили щось проти республіки. Звучний голос невидимого оратора видався йому знайомим. Але чий це був голос? Де Метробій чув його? Коли? Цього він ніяк не міг пригадати. У будь-якому разі комедіант збагнув, що треба залишитися непоміченим, інакше буде непереливки. Пересуваючись поповзом, він сховався за товстий стовбур дерева, під яким сидів, і, затамувавши подих, напружував усі сили, намагаючись якнайкраще усе розчути. І раптом Метробій впізнав — голос, який він чув, належав Спартаку. Комедіант одразу втямив, що тут відбувається…

— Завтра Арторікс поїде в Равенну, — вів далі Спартак. — Він попередить Граніка, щоб той тримав напоготові свої п'ять тисяч двісті гладіаторів, — перший легіон нашого війська. Другим легіоном будеш командувати ти, Кріксе, — він складається із семи тисяч семисот п'ятдесяти членів нашого Союзу, що живуть у Римі. Третім і четвертим будемо командувати ми з Еномаєм. У них увійдуть десять тисяч гладіаторів, що перебувають у школі Лентула Батіата в Капуї. А тепер, коли ми про все домовилися, прошу вас: пам'ятайте про свою пригноблену вітчизну і в ім'я її страждань, в ім'я священної вірності, що з'єднує нас, — натхненно говорив Спартак, — будьте обережні й розсудливі. Адже від цього залежить вся наша справа. Ми віддали їй чотири роки тяжкої праці. Будь-який несвоєчасний спалах, сміливий, але необдуманий крок був би зараз непрощенним злочином. Через п'ять днів ви почуєте про наші перші дії й довідаєтеся, що Капуя у руках повсталих. Хоча Еномай і я виведемо наші загони у відкрите поле, але за першої ж нагоди ми спробуємо завдати сміливого удару по столиці Кампанії. А тоді ви, хто в Равенні, хто в Римі, збирайте всі свої сили і йдіть на з'єднання з нами. Але поки Капуя не повстане, нехай зовні, серед вас, як і раніше панують мир і спокій.

Коли Спартак замовк, пішла жвава й безладна бесіда, у якій взяли участь майже всі гладіатори, ті, що зібралися тут. Їх було не більше двадцяти п'яти — це було головне керівництво Союзу пригноблених.

Обмінявшись порадами, словами підбадьорення й надії, спогадами, братніми вітаннями, гладіатори почали розходитися. Жваво розмовляючи, вони попрямували саме у той бік, де сховався Метробій, але раптом Спартак окликнув їх: