Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Але римські патриції, якими б підлими вони не були, ще не такі мерзенні негідники, аби очолити гладіаторів…

— Але ж був такий момент… Втім, годі про це. Скажи краще, Метробію…

— Спершу задовольни мою цікавість, — сказав актор, — від кого ти дізналася про змову гладіаторів?

— Від одного гладіатора… мого співвітчизника…

— Ти, Евтибідо, могутніша на землі за Юпітера на небі. Однією ногою ти зневажаєш Олімп олігархів, а другою — брудне болото злидарів…

— Я докладаю усіх зусиль, аби домогтися…

— Домогтися чого?

— Влади домогтися, влади! — вигукнула Евтибіда, тремтячи від хвилювання. Вона підхопилася, обличчя її спотворилося від гніву, очі лиховісно виблискували, вони були сповнені глибокої ненависті, відваги, рішучості. — Я прагну домогтися влади, стати заможною, могутньою, усім на заздрість… — І пошепки, з запалом, вона додала: — Щоб мати можливість помститися!

Раптом грекиня отямилася і голосно розреготалася:

— А непогано б я зіграла Медею? Можливо, не так гарно, як Галерія Емболарія, та все ж… Ти від здивування перетворився на стовп, бідолашний Метробію. Хоча ти старий і досвідчений актор, а назавжди залишишся на ролях жінок і хлопчиків!..

Евтибіда знову зареготала, від чого Метробій геть зніяковів.

— Щоб домогтися чого? — запитала за мить куртизанка. — Чого домогтися, старий, безмозкий опецьку?

Вона клацнула Метробія по носі й, не перестаючи сміятися, додала:

— Домогтися того, щоб стати заможною, як Нікопола, коханка Сулли, як Флора, стара куртизанка, котра по вуха закохалась у Гнея Помпея і навіть серйозно занедужала, коли він її покинув. Клянуся Венерою Пафоською, мене такі недуги ніколи не здолають! Стати заможною, дуже заможною, розумієш ти це, старий дурило, аби насолоджуватися усіма втіхами життя, бо коли життя скінчиться, — усьому кінець, небуття, як учить божественний Епікур. Ти зрозумів, заради чого я користуюся своєю майстерністю, усіма способами зваби, якими мене наділила природа? Заради чого намагаюся однією ногою стояти на Олімпі, а другою в багні, і…

— Але багном можна забруднитись!

— Його завжди можна відмити. Хіба у Римі мало лазень і душів? Хіба в моєму будинку немає ванни? О великі боги! Подумати тільки, хто насмілився мені читати трактат про мораль! Людина, котра все своє життя провела в багні, у ганебному мерзенстві, в найбридкішому бруді!

— Ну, годі! Навіщо такими фарбами змальовувати мій портрет? Ти ризикуєш зробити його настільки схожим, що люди тікатимуть, узрівши мою брудну особистість. Адже мої слова були скоріше жартівливими. Моя мораль у мене в п'ятах, на що мені вона?

Метробій наблизився до Евтибіди і, цілуючи її руку мовив:

— Божественна, коли ж я отримаю нагороду від тебе? Коли?

— Нагороду? За що тебе нагороджувати, старий сатире? — сказала Евтибіда, висмикуючи руку. — Хіба ти дізнався про замисел гладіаторів?

— Але, прекрасна Евтибідо, — жалісливо пхинькав старий, — чи міг я викрити те, чого не існує? Чи міг я, любове моя, чи міг?

— Ну гаразд, — мовила куртизанка й, повернувшись, кинула на нього лагідний погляд, — якщо ти хочеш заслужити мою подяку, хочеш, щоб я довела тобі мою вдячність…

— Наказуй, наказуй, божественна…

— Тоді продовжуй стежити за ними. Я не впевнена у тому що гладіатори остаточно відкинули думку про повстання.

— Стежитиму в Кумах, поїду в Капую…

— Якщо хочеш що-небудь довідатися, найбільше стеж за Спартаком!

— Може, Спартак зазіхає на життя Сулли?

— Та що ти!

— У чому тоді справа?

— Не можу тобі сказати… якось потім…

Евтибіда кокетувала й пестила старого, дарувала йому ніжні усмішки і нарешті домоглася свого.

— Від тебе не відкараскаєшся, поки ти не отримаєш своє, — сказав Метробій. — Але знай! Я підозрюю — і в мене на це є підстави, — що Спартак закоханий у Валерію, а вона в нього.

— О, чи це можливо! — вигукнула молода жінка, сполотнівши й люто стискаючи кулаки.

— Хоча я не маю доказів, але майже певен у цьому… Але нікому анічичирк!..

— Ох, — вигукнула Евтибіда, раптом замислившись. — Ох… от чому.

Так, інакше й бути не могло!.. Тільки інша жінка… Інша!.. Інша!.. — вигукнула вона з люттю. — Значить… вона перевершила мене красою… Ох, я нещасна, божевільна жінка!.. Виходить, є інша… вона мене перемогла!..

І, затуливши обличчя руками, куртизанка заридала.

Легко собі уявити, як був вражений Метробій цими слізьми й ненавмисним зізнанням Евтибіди. Старий актор од щирого серця пожалів бідолашну грекиню, він підійшов до неї і спробував утішити: