Рафаелло Джованьйолі - Спартак

І раптом він відчув усю гіркоту свого незаслуженого ганебного становища. Він проклинав у душі війну й ненависну могутність Риму. Він стиснув зуби, тремтячи від зніяковіння, горя й гніву.

Валерія наблизилась до нього й ледь чутно, ще ніжніше запитала:

— Скажи мені… що ти там робив?

Рудиарій, не піднімаючи голови, упав перед Валерією на коліна й прошепотів:

— Пробач, пробач мені! Накажи своєму доглядачеві сікти мене різками… Хай розіпнуть мене на Сестерцевому полі, я заслужив на це!

— Що з тобою? Устань!.. — сказала Валерія, беручи Спартака за руку й змушуючи його піднятися.

— Я обожнював тебе, як обожнюють Венеру і Юнону! Клянуся тобі в цьому.

— Ох! — радісно вигукнула матрона. — Ти приходив, щоб побачити мене?

— Щоб вклонятися тобі. Пробач мені, пробач!..

— Устань, Спартаку, шляхетне серце! — сказала Валерія тремтячим од хвилювання голосом, із силою стискаючи його руку.

— Ні, ні, тут, біля твоїх ніг, тут моє місце, божественна Валеріє!

І, схопивши край її туніки, він палко цілував його.

— Устань, устань, твоє місце не тут, — прошепотіла Валерія.

Спартак вкривав палкими поцілунками руки Валерії, а потім підвівся і, дивлячись на неї закоханими очима, повторював, наче у маренні, глухим, ледь чутним голосом:

— О чудова… чудова… чудова Валеріє!..

Прекрасна куртизанка, грекиня Евтибіда, лежала на пурпурових м'яких подушках у залі для співбесіди у себе вдома на Священній вулиці, біля храму Януса.

— Отже, — сказала вона, — ти що-небудь знаєш? Чи зрозумів, у чому тут справа?

Її співрозмовником була людина років п'ятдесяти, з безбородим обличчям, зораним зморшками, які погано приховував густий шар рум'ян і білил. За манерою одягатися в ньому одразу ж можна було впізнати актора. Евтибіда додала, не дочекавшись відповіді:

— Хочеш скажу, якої я думки про тебе, Метробію? Я ніколи високо тебе не цінувала, а зараз бачу, що ти й зовсім нічого не вартий.

— Клянуся маскою Мома, мого заступника! — відповів актор писклявим голосом. — Якби ти, Евтибідо, не була прекраснішою за Діану й чарівнішою за Венеру, даю тобі слово Метробія, близького друга Корнелія Сулли, що зберігає цю дружбу вже тридцять років, що я розсердився б на тебе! Якби хтось інший зі мною наважився так розмовляти, клянуся Геркулесом Переможцем, я повернувся б і пішов, побажавши зухвальцеві приємної подорожі до берегів Стікса!

— Але що ж ти робив увесь цей час? Чи дізнався про їхні плани?

— Так: і багато, й нічого…

— Як це зрозуміти?

— Будь терплячою, і я все тобі поясню. Сподіваюся, ти не сумніваєшся в тому, що я, Метробій, старий актор, тридцять років виконую жіночі ролі під час народних свят і володію мистецтвом зваблювати людей. До того ж мова йде про неосвічених рабів, про гладіаторів, варварів. Я, звичайно, зумію досягти своєї мети, тим паче, що маю усе необхідне для цього — золото.

— Тому я й дала тобі це доручення, я не сумнівалася у твоїй спритності, а ти…

— Але зрозумій, о чарівна Евтибідо, якщо моя спритність повинна була виявитися в розкритті змови гладіаторів, то тобі доведеться видобувати цю інформацію в інший спосіб, бо змову гладіаторів ніяк не можна розкрити — її, якщо говорити просто, немає.

— Ти у цьому впевнений?

— Упевнений, цілком упевнений, о найпрекрасніша з дівчат.

— Два місяці тому… так, не більше двох місяців, я мала відомості про змову гладіаторів, що вони об'єдналися в якесь таємне товариство, у них був свій пароль, свої умовні знаки, свої гімни, і що вони готували повстання, подібне до повстання рабів у Сицилії.

— І ти серйозно вірила у можливість повстання гладіаторів?

— Чом би й ні?.. Хіба вони не вміють боротися, не вміють помирати?

— В амфітеатрах…

— Саме так. Якщо вони вміють боротися й помирати на потіху юрби, то чому б їм не піднятися й не повести боротьбу не на життя, а на смерть за свою волю?

— Що ж, мабуть, це правда… і справді була змова… але можу тебе запевнити, що тепер ніякої змови немає.

— Ох, — вимовила з полегкістю прекрасна грекиня, — я, здається, знаю, з яких причин.

— То на краще! А я їх не знаю й анітрішки не прагну дізнатися!

— Гладіатори змовилися між собою й підняли б повстання, якби римські патриції, незадоволені існуючими законами й сенатом, очолили їхню боротьбу та прийняли командування над ними!