Рафаелло Джованьйолі - Спартак

А тим часом фракієць мав намір перетнути гори і з Кавлона великими переходами пройти через Скілакій, прямуючи до гір Новоастр і Полеокастр.

Але за п'ять днів, коли вони дійшли до цих місць, Гай Канніцій, упертий невиправний баламут, із шумом залишив табір, захопивши за собою п'ять легіонів. Він кричав, що спочатку треба розбити Красса, а потім йти на Рим. Не звертаючи уваги на прохання та погрози Спартака, він, з'єднавшись із Кастом, вийшов з табору гладіаторів і розташувався за вісім-десять миль од нього.

Спартак надіслав до заколотників Граніка й Арторікса, але вони вперто відповідали, що зайняли досить зручну позицію і тут чекатимуть на Красса, щоб дати йому бій.

Засмучений нерозумною поведінкою цих легіонів, Спартак, за своїм характером, не міг кинути їх напризволяще: на заколотників чекала неминуча поразка. Фракієць вирішив затриматися у таборі, сподіваючись на те, що бунтівники отямляться, але через це втратив багато часу й переваги, які він отримав, обігнавши Красса.

Отже, гладіатори стояли на місці, а Красс на четвертий день уже досягнув висоти Полеокастра, де перебували легіони Гая Канніція, і з усією силою кинувся на них. Тридцять тисяч солдатів Каста й Гая Канніція боролися дуже мужньо, але якби не Спартак, котрий поспішив на допомогу, вони неминуче були б знищені.

Щойно з'явився фракієць, негайно ж спалахнув запеклий бій. Гладіатори втратили дванадцять тисяч вояків, а втрати римлян сягнули десятьох тисяч. Цієї ж ночі Спартак, у якого було менше війська, ніж у ворога, знявся з табору, умовивши бунтівників іти за ним у Бизиніян.

Спартак отаборився на високій стрімчастій горі й вирішив вичекати там сприятливих обставин. Канніція й Каста він переконував у необхідності зберегти єдність, говорив їм, що в зараз найдоцільніше уникати бою із Крассом, що на Красса треба буде напасти й розбити його в зручний момент, спочатку стомивши його переходами й обходами. Каст і Канніцій після розмов зі Спартаком начебто заспокоїлися. Вони не були вороже налаштовані проти нього — навпаки, поважали його й захоплювалися ним, але обидва не терпіли дисципліни й нерозважливо прагнули якомога швидше вступити в бій з ворогом.

Три дні Спартак стояв табором біля Бизиніяна, під прикриттям гори. На четверту ніч, коли лютував ураган, під шум дощу й гуркіт грому, Спартак із військом безшумно спустився крутими стежками у тиші й зник, подавшись у Кларомонт.

Красс наздогнав гладіаторів через вісім днів і зайняв позиції, що давали йому можливість знову замкнути Спартака на горі, де той отаборився. Каст і Канніцій знову відділилися від фракійця й відвели обидва свої легіони в окремий табір, за шість миль від Спартака.

Два дні Красс обдивлявся місцевість і позиції ворога, а потім уночі відправив один легіон зайняти пагорб, усуціль вкритий деревами й чагарником, наказавши солдатам сховатися там і кинутися на Каста й Канніція з тилу, коли Скрофа із трьома легіонами нападе на них із фронту. Красс мав намір знищити дванадцять тисяч гладіаторів протягом однієї години, перш ніж Спартак устигне прийти на допомогу; а після цієї вилазки він збирався напасти на самого Спартака, у якого через втрати в бою під Полікастром і після знищення дванадцяти тисяч вояків у легіонах Каста й Канніція мало залишитися всього п'ятдесят тисяч воїнів. Красс був певен, що йому вдасться оточити цю армію, пустивши у хід свої дев'яносто тисяч солдатів.

Лівій Мамерк, що командував легіоном, відправленим Крассом у засідку, так уміло повів своїх солдатів на зазначені йому висоти, що Каст і Канніцій нічого не запідозрили. Мамерк побоювався, що обладунки легіонерів виблискуватимуть на сонці і їх помітить ворог, а тому наказав своїм солдатам замаскувати шоломи й панцири гілками.

Мамерк із занепокоєнням чекав настання ночі й світанку наступного дня, призначеного для нападу на ворога з тилу. Але несприятлива для римлян доля побажала, щоб біля підніжжя цього пагорба, на догоду релігійній запопадливості довколишніх мешканців, було споруджено невеличкий храм Юпітерові Всеблагому Всесильному. Хоча храм цей останнім часом був занедбаний, все ж Мірца продовжувала приносити тут жертву батькові богів. Мірца обожнювала свого брата й щохвилини опікувалася ним, тож не оминала нагоди принести богам жертву за Спартака.

У цей день, скориставшись нагодою, Мірца в супроводі вірної Цетуль пішла до храму Юпітера, ведучи за собою біле цапеня, яке вона хотіла принести в жертву на вівтарі Юпітера. Підійшовши до храму, жінка побачила на хребті гори римських солдатів. Одні сиділи навпочіпки, інші лежали в траві. Не скрикнувши, не видавши свого переляку хоча б найменшим рухом, Мірца тихо зраділа щасливому випадку що вселив їй бажання зробити жертвопринесення, — у цьому вона бачила прояв заступництва богів. Вона тихцем повернула назад і, швидко проминувши долину, поспішила в табір Канніція й Каста, щоб попередити їх про засідку. Потім у супроводі ефіопки побігла попередити Спартака.