Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Бій тривав уже кілька годин. Обидва війська билися однаково хоробро й запекло, але Красс кинув у бій свіжі сили й розтягнув свою бойову лінію. Тоді Гранік, що командував гладіаторами в цьому бою, щоб уникнути оточення, вирішив відступити. Відхід, що здійснювався через ряди другої лінії, був здійснений швидко й досить організовано. Тому, коли римські легіонери занесли мечі, аби покінчити з утікачами, вони зіткнулися з новою лінією гладіаторів, яка потужним стрімким ударом примусила римлян тікати.

Марк Красс змушений був сурмити збір, аби ввести в бій ще вісім легіонів.

У цей час Спартак встиг оточити стіни міста широкими ровами, дбав про оборону й обмірковував план маневру, що допоміг би йому вийти зі скрутного становища.

Фракієць категорично заборонив мешканцям виходити з міста. Вдень і вночі міська брама й стіни охоронялися гладіаторами. Накладена Спартаком заборона злякала мешканців Темеси. Спартак скористався цим страхом, і коли представники міської влади прийшли просити його вивести війська з міста, пропонуючи за це зброю, їстівні припаси й багато грошей, фракієць відповів, що єдиний спосіб позбутися жахів облоги й голоду — зібрати всі рибальські човни, човники, невеличкі судна у місті і якомога хутчіше доставити їх на берег, де стояла його кавалерія й три легіони. Надіслати до нього всіх суднобудівельних майстрів. Передати йому весь будівельний матеріал, який є у місті, щоб він міг побудувати флотилію для перевезення військ на сицилійський берег.

Тільки це може врятувати населення від тривалої облоги й жахів війни.

Міська влада, патриції Темеси і все населення міста погодилися на це. Незабаром на березі моря багато сотень майстрів за сприяння тисячі гладіаторів заходилися будувати флот.

А в цей час Красс зайняв найважливіші позиції, послав гінців у Тури, Метапонт, Гераклею, Тарант і Брундизій з вимогою негайно надіслати йому зброю, катапульти й балісти, бо він розумів, що без них війна могла затягтися надовго.

Тоді як один полководець готував своє військо до жорстокої облоги Темеси, а другий збирався переплисти до Сицилії й там підняти війну, розгнівана і охоплена нетерпінням Евтибіда плекала черговий план помсти: спробувати зненацька проникнути у місто. За її наказом дві рабині, привезені нею з Таранта, приготували мазь коричневого кольору якою вона протягом декількох днів фарбувала руки, обличчя, шию. Евтибіда тепер стала невпізнанною й схожою на ефіопку. Перевдягнувшись в одяг рабині, вона підібрала своє руде волосся, обв'язавши його широкою пов'язкою, що наполовину закривала вуха. Одного дня до світанку грекиня вийшла з табору із глиняною амфорою в руках. Вона скидалась на рабиню, що йде по воду. Евтибіда прямувала до пагорба, на вершині якого піднімалася стіна Темеси. Вдавана ефіопка, обережно пробираючись у досвітніх сутінках, незабаром опинилася біля джерела. Раптом вона почула приглушений шепіт і брязкіт мечів об щити. Вона здогадалася, що, цілком імовірно, це джерело охороняє когорта гладіаторів.

Тоді вона звернула ліворуч і пішла уздовж пагорба, щоб обстежити місцевість. Пройшовши приблизно з півмилі, Евтибіда опинилася в місці, де пагорб утворював невеличке розширення і з'єднувався з більшим пагорбом. Жінка зупинилася й при слабкому світлі зорі почала роззиратися, їй здалося, що серед темної маси дерев видніється якийсь будинок. Вона придивилася пильніше і переконалася, що це храм. Вона швидко попрямувала до нього. За кілька хвилин Евтибіда дійшла до будинку. Він був невеличкий, але дуже гарний й витончений, побудований з мармуру в доричному стилі. Грекиня швидко зметикувала, що це священний храм Геркулеса Оліварія. Гладіатори його не охороняли.

Їхні аванпости доходили тільки до невеличкого палацу на відстані двох польотів стріли від названого храму. Вона вирішила увійти всередину. Храм був порожній, і, обійшовши довкола, Евтибіда збиралася вже йти, аж раптом помітила старого жерця. Грекиня підійшла до старого і розповіла йому ламаною латиною, що вона хотіла наповнити свою амфору водою із джерела при храмі, що вона — рабиня одного з місцевих землеробів. Її пан, довідавшись про наближення військ, утік і сховався в руїнах храму Януса у глибині долини, а там зовсім немає питної води.

Жрець, проводжаючи рабиню до джерела, де вона повинна була набрати води в амфору, розговорився з Евтибідою про сумні часи й погані наслідки війни. Евтибіда погоджувалася з ним і хитрими запитаннями та вигуками заохочувала балакучого священнослужителя.