Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— На Рим! На Рим!.. — пролунало, немов перекоти грому ревіння п'ятдесяти тисяч голосів, коли Гай Канніцій виголосив свою промову і запропонував іти на Рим.

— На Рим! На Рим!

Голосування завершилось із таким результатом: сім легіонів одноголосно підтримали пропозицію Канніція, решта шість відхилили його незначною більшістю, і тільки кавалерія майже одноголосно висловилася за пропозицію Спартака: отже понад п'ятдесят тисяч гладіаторів висловили бажання йти на Рим, а за пропозицію фракійця голосувало менше двадцяти тисяч. Спартак був приголомшений непередбаченим результатом голосування, адже це руйнувало всі його плани і лише віддаляло мету повстання — розтрощити тиранічну владу Рима.

Він довго стояв похмурий, розчавлений, пригнічений, мовчазний, нарешті підняв голову й повернув бліде обличчя до Крікса, Граніка й Арторікса, які мовчки стояли біля нього й були вражені не менше за свого ватажка:

— Присягаюсь богами Олімпу, — з гіркою посмішкою вимовив він, — небагато ж я завоював прихильників серед гладіаторів після стількох небезпек, турбот і випробувань, перенесених мною заради них!.. Правду сказати, якби мене не втримувало почуття обов'язку й голос совісті, мені варто було б зараз пошкодувати, що я відмовився від пропозицій консула Марка Теренція Варрона Лукулла! Присягаюсь Геркулесом!

Він знову замислився, потім, стрепенувшись, обвів очима легіони і голосно вимовив:

— Нехай так, я скорюся вашому рішенню: ви підете на Рим, але під керівництвом іншого. Я відмовляюся від звання вашого верховного вождя, відмовляюся від честі, наданої вами мені: оберіть собі іншого, більш гідного.

— Ні… іменем богів! — крикнув самніт Лівії Гранденій, начальник дванадцятого легіону. — Ти завжди будеш нашим верховним вождем, адже серед нас немає рівного тобі.

— Затвердимо ще раз Спартака нашим верховним вождем! — крикнув Борторікс що було сили.

— Спартак — наш ватажок! Спартак — полководець! — кричали навколо сімдесят тисяч гладіаторів, трясучи у повітрі щитами.

Коли вигуки нарешті затихли, Спартак крикнув на весь голос:

— Ні… ніколи!.. Я проти походу на Рим і не поведу вас туди!.. Оберіть того, хто впевнений у перемозі.

— Ти наш ватажок!.. Ти веди… Спартаку!.. Ти наш полководець! — повторювали десятки тисяч голосів.

Крікс подав знак, що хоче говорити. Запала тиша, і він сказав:

— Скільки б нас не було: сто тисяч гладіаторів зі зброєю в руках… нехай буде тільки сто… але лише один повинен бути нашим вождем… Після стількох перемог лише він може й повинен бути нашим вождем!.. Хай живе імператор Спартак!

Всією долиною Панара, на краю якої зібралися гладіатори, пролетів оглушливий вигук:

— Хай живе Спартак, імператор!

Обурений фракієць відмовлявся, протестував, не бажав приймати пропонованого звання, робив усе можливе, аби позбутися від наполегливих прохань друзів, але його вмовляли, примушували всі начальники легіонів, і в першу чергу Арвіній, Орцил і Гай Канніцій, всі шістдесят п'ять військових трибунів, центуріони й декани, яких маніпули й загони надіслали до нього, щоб вони наполягали й просили його залишити за собою верховне командування гладіаторськими легіонами. Нарешті Спартак, розчулений цим бурхливим проявом любові й поваги до нього, сказав:

— Ви цього хочете?.. Нехай буде по-вашому. Я приймаю командування, бо розумію, що обрання кого-небудь іншого неминуче спричинить внутрішній розбрат. Я згоден боротися пліч-о-пліч із вами.

І в той час як йому дякували, цілували його одяг і руки, вихваляли мужність і заслуги, він додав із гіркою посмішкою:

— Я не обіцяю, що приведу вас до перемоги… У цій необдуманій війні я не вельми сподіваюся на перемогу. Та хай там як, ідемо на Рим. Завтра виступимо у напрямку Бононії.

Спартак змушений був узятися за справу, яку вважав непевною. Наступного дня гладіатори залишили табір і рушили через Бононію до Ариміна.

Однак гладіатори дедалі частіше стали виявляти непокору. У війську погіршилась дисципліна. Грізне військо, що під керівництвом мудрого полководця Спартака отримало стільки перемог, підупало й ослабло.

Тим часом у Рим швидко долетіли чутки про розгром консулів і претора Цізальпінської Галії. Сенат і римський народ сполошилися, а коли надійшла звістка про те, що гладіатори вирішили йти на Рим, усіх охопив жах.

Спартак між тим не міг продовжувати наступ на Рим через ганебну поведінку й непокору тих легіонів, які нещодавно несамовито вимагали, щоб їх туди вели. Довелося на місяць затриматися в Ариміні. Спартак відмовився від командування й кілька днів не виходив з намету, попри наполегливі прохання, доки нарешті усе військо не прийшло на преторій і, простягшись перед наметом Спартака, почало голосно каятися у своїх мерзенних учинках і просити за них прощення.