Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Що вигадала куртизанка, для чого їй знадобилася дружба Мірци, ми дізнаємося згодом, а наразі Евтибіда попрямувала до наметів галлів.

Евтибіда дійшла до Квінтанської вулиці, що відокремлювала намети третього й четвертого легіонів від наметів п'ятого й шостого. Раптом її увагу привернули голоси, що лунали із сусіднього намету, який належав начальникові цього легіону, галлові Арвінію. У наметі жваво щось обговорювали, скоріше навіть сперечалися: одночасно лунали кілька голосів, потім змовкали, і один сильний голос заглушував інші каскадом переконливих слів. Майже всі ці голоси були знайомі Евтибіді. Поступово вона дедалі чіткіше розрізняла їх. Удаючи, ніби зацікавилась видовищем військових вправ галлів, вона з безневинним виглядом наближалась до намету.

— Зрештою, — кричав хтось хрипким голосом (Евтибіда впізнала голос Орцила, начальника одинадцятого легіону, що складався з нумідійців і африканців), — зрештою ми не череда баранів, яку жене пастух!

— А ким би він був без нас? — почувся інший знайомий Евтибіді голос (говорив вільнонароджений Гай Канніцій, начальник тринадцятого легіону). Ким би він був?

— Звичайною людиною… і навіть менше… ницим гладіатором, — зі злістю вимовив Брезовір.

— Я і мої африканці в Іаллію не підемо, клянуся величчю бога Ваала!.. Присягаюсь, не підемо! — додав Орцил.

— Еномай мав рацію… — кричав Каст, начальник чотирнадцятого легіону, того самого, у якому було п'ять тисяч юних галлів, котрі саме опановували військову справу.

— Бідолашний Еномай!.. Жертва зрадництва Спартака. Тепер ми в цьому переконалися, — сказав самніт Онацій, призначений після смерті Рутилія начальником восьмого легіону.

— О, іменем всемогутньої сили єства! — гнівно вигукнув потужним голосом епірот Фессалоній, начальник сьомого легіону. — Спартак зрадник?.. Ну, це вже занадто!..

— Так, зрадник, а ще Крікс і Гранік. Вони віддають нас римському сенату.

— Всі ви зрадники, усі, хто хоче вести нас по той бік річки Пад, подалі від Рима.

— У Рим! Ми хочемо йти на Рим!

Сім чи вісім голосів одностайно вигукнули:

— На Рим!.. На Рим!..

— Я вірю Спартаку — він найшляхетніший, найчесніший серед усіх людей. Я вірю Кріксу й Граніку — це люди шляхетної душі, найкращі після Спартака в нашому таборі. І зі своїм легіоном я піду за ними, а не за вами!

— І я! — вигукнув Борторікс.

— Ну і йдіть з ними. А ми з нашими сімома легіонами, — вимовив рішуче Гай Канніцій, — завтра вранці вийдемо на Равеннський шлях й рушимо до Рима.

— О, без мудрості й досвіду Спартака, що веде нас, на вас чекає гучна слава! — глумливо вимовив Борторікс.

— Вас порубає на шматки перший-ліпший претор, який трапиться на вашому шляху, — додав Фессалоній.

— Повстали й узялися до зброї, щоб отримати волю, — глумливо вигукнув Гай Канніцій, — а тепер стали рабами такого ж раба, як і ви самі.

— Якщо у вашому розумінні воля — це безлад, анархія і смута, то такої волі нам не потрібно! — вигукнув Фессалоній. — Ми віддаємо перевагу дисципліні й порядку ми залишимося з тим, хто за два із зайвим роки виявив себе мудрим і хоробрим полководцем.

У цю хвилину різкий звук труб, що закликав до зброї гладіаторів третього легіону, увірвав суперечку й зруйнував радість Евтибіди, яку вельми потішили прояви ненависті до Спартака й невдоволення багатьох начальників легіонів.

Грекиня обернулася у той бік, звідки лунав сигнал тривоги, і пішла на нього. Начальники легіонів, котрі зібралися в наметі Арвінія, вийшли на сигнал і пошвидкували до стоянок своїх легіонів.

Незабаром сигнал тривоги повторився букцинами четвертого, потім п'ятого й згодом усіма фанфарами табору гладіаторів. Солдати побігли у свої намети, одягли панцири й шоломи, захопили зброю й розподілилися по маніпулах і когортах.

Пролунав новий сигнал фанфари третього легіону, його одразу ж повторила решта легіонів, що означало наказ зніматися з табору.

За дві години гладіатори знялися з табору, і всі легіони приготувалися до походу. Тоді новий сигнал скликав начальників легіонів до верховного полководця. Пришпорюючи коней, усі поспішили на преторій, де Спартак повідомив їм, що на них іде претор Гай Кассій, який буде тут надвечір, а тому слід негайно виступити, аби напасти на нього завтра, поки до нього ще не підійшли інші частини його війська й не перешкодили переходу через річку Пад.

Коли Спартак закінчив свою промову, ніхто не відгукнувся на неї. Гай Канніцій, пом'явшись трохи, порушив мовчанку й, опустивши очі долі, зніяковіло мовив: