Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Проти Кассія ми будемо боротися, а Пад не переходитимемо.

— Як? — вигукнув вражений Спартак. І знову перепитав, уп'явши у самніта очі, що палахкотіли з-під насуплених брів: — Що ти сказав?

— Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік річки, — відповів нумідієць Орцил, зухвало дивлячись на Спартака.

— Сім легіонів, — сказав Гай Канніцій, — відмовляються повернутися у свої рідні країни, вони вимагають, щоб ми йшли на Рим.

— Отакої! — гнівно вигукнув Спартак. — Знову заколот? Нещасні, вам недостатньо сумного прикладу бідолашного Еномая? Присягаюсь усіма богами, ви або безумці, або зрадники!

Начальники-заколотники мовчали. Після нетривалої паузи фракієць додав:

— Зараз на нас піднімається ворог, тож ви всі перебуватимете під моїм проводом до розгромлення Кассія. Опісля ми влаштуємо нараду й усе вирішимо. А тепер ідіть.

І наказовим жестом він відпустив начальників легіонів. Але в той час як вони вже збиралися пришпорити своїх коней, він додав могутнім голосом:

— І глядіть, жодної непокори під час переходу та в бою, інакше, присягаюсь усевишнім Юпітером, перший, хто дозволить собі хоча б слово або рух непослуху, загине від мого меча, який ще ніколи не схибив.

І знову він жестом відпустив начальників. Скоряючись Спартаку, вони мовчки пішли до своїх легіонів.

Військо гладіаторів виступило у напрямку Мутіни й після нічного переходу прибуло туди за годину до світанку. Кассій отаборився на двох високих пагорбах, зміцнивши табір частоколом і широкими ровами.

Опівдні Спартак виступив із шістьма легіонами проти війська претора Цізальпінської Галлії, який вже вивів свої легіони з табору і розташував під пагорбами на досить вигідній позиції. Але кількісна перевага гладіаторів і запал, з яким вони кинулися в атаку, незабаром пересилили мужність двадцяти тисяч римлян. Військо претора здебільшого складалося з ветеранів Марія й Сулли. Римляни відважно боролися, однак за дві години гладіатори їх розбили, оточили, а потім знищили потужним натиском.

У цьому бою, що тривав кілька годин, полягло майже десять тисяч римлян, інші розбіглися по околицях. Під претором був убитий кінь, сам він дивом урятувався. Намети й обоз римлян потрапили до рук переможців.

Наступного дня після третьої перемоги, здобутої Спартаком над римлянами протягом місяця, легіони гладіаторів зібралися на рівнині біля берега річки Скультенни. Їх покликали, аби вирішити, чи йти вперед до переправи через Пад і повернутися кожному у рідну країну, або ж повернутися назад, якщо буде вирішено йти на Рим.

Спартак виголосив палку промову, жваво описуючи гладіаторам користь і переваги першої пропозиції й згубні наслідки, неминучі при ухвалі другого рішення. Він урочисто присягнувся, що захищає цей план лише на благо гладіаторів, але вирішувати їм, він підкориться волі більшості. Воєначальником чи простим солдатом, він завжди битиметься пліч-о-пліч з ними й буде щасливий, якщо загине разом із ними.

Грім оплесків пролунав у відповідь на цю промову. Можливо, якби негайно ж перейшли до голосування, його пропозицію прийняла б більшість. Але численні блискучі перемоги, які гладіатори протягом двох років здобували над римлянами, вселили їм зухвалу самовпевненість: багато хто з них, хоча в глибині душі й були прихильниками фракійця, не хотіли коритися залізній дисципліні, яку він запровадив у війську, — ця дисципліна забороняла мародерства й грабунки. Виникло невдоволення й нарікання, спочатку в окремих осіб, потай, помалу, немов зараза, вони поширилися, проникли в маси легіонів, і Евтибіді вже здавалося, що нарешті настав час помсти й торжества: тепер вона зможе скористатися цим невдоволенням і підняти легіони проти Спартака. Ми бачили, як куртизанка майстерно підкорила собі Еномая, якого повсталі могли б визнати гідним спадкоємцем Спартака, принаймні за хоробрістю й мужністю. Але завдяки своїй безмежній енергії Крікс втримав легіони галлів, вони не пішли за германцями, і тому плани грекині провалилися.

Приклад германців, розбитих ущент, ніяк не подіяв на інших, навпаки: у багатьох він лише розпалив бажання йти на Рим. Одним хотілося помститися за знищені легіони, інші мріяли про грабунок, який принесе їм багату здобич, і, нарешті, багато хто думав, що, схвалюючи той план, за який загинув зі своїми германцями улюблений усіма Еномай, вони висловлюють йому свою любов, роблять щось приємне його душі й гідне його пам'яті.