Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Ти брешеш, п'яний дикуне! — закричав Спартак громоподібним голосом і, витягшись із піхов величезного меча, кинувся на Еномая. Той також вихопив меча й погнав коня на Спартака. Але контубернали Еномая вчепилися за нього, а Крікс, що стояв поруч із ним, схопив його коня за вуздечку й, осадивши назад, закричав:

— Еномаю, якщо ти не збожеволів, про що свідчать твої вчинки, то я стверджую, що зрадник не він, а ти! Ти підкуплений римським золотом і дієш за вказівкою Рима…

— Що ти верзеш, Кріксе?.. — вигукнув, весь тремтячи, германець.

— Клянуся всемогутніми променями Білена, — вимовив галл обурено, — тільки якийсь римський консул, якби він був на твоєму місці, міг діяти так, як дієш ти!

Тим часом Спартака оточили Гранік, Арторікс, Борторікс, Фессалоній і двадцять інших вищих начальників, але в пориві гніву він відіпхнув усіх і дістався до Еномая.

Підійшовши до нього, він спокійно вклав меча у піхви, подивився на германця і вимовив:

— Не інакше як одна з ериній говорить твоїми вустами. Так, так, не сумніваюся… Еномаю, товаришу мій, разом зі мною ти пройшов усі небезпечні шляхи від Рима до Капуї, товариш всіх пережитих тривог і радостей від самого початку повстання не міг так говорити, як ти говорив сьогодні. Я не знаю… не розумію… Може, і ти, і я — жертви якоїсь страшної змови, нитки якої тягнуться з Рима, тільки не можу зрозуміти, у який спосіб він проникнув у наш табір… Але це неважливо. Якби хто-небудь інший, а не ти, якого я завжди любив, як брата, насмілився сказати те, що ти сказав зараз, його вже не було б серед живих… А тепер іди… залиш справу твоїх братів і твої прапори… тут, перед обличчям твоїх братів, я клянуся могилою мого батька, пам'яттю моєї матері, життям сестри, всіма богами небес і пекла, що я не заплямував себе підлостями, які ти мені приписував, багато чого я навіть збагнути не можу. І якщо я хоча б на мить порушив яке-небудь із своїх зобов'язань як брат і ватажок, нехай спопелять мене блискавки Юпітера, нехай ім'я моє буде прокляте з покоління в покоління і перейде до найвіддаленіших нащадків із ганебним тавром зрадництва, і нехай тяжіє на ньому повік прокляття, ще страшніше, ніж на іменах братовбивці Тієсти, дітовбивці Медеї й мерзенного Долона!

Спартак був блідий, але спокійний, упевнений у своїй правоті, і клятва його, вимовлена твердо й урочисто, справила глибоке враження на всіх. Певно, навіть дика впертість Еномая похитнулася від неї, але раптом біля правих бічних воріт затрубили букцини третього (першого галльського) легіону, приголомшивши всіх, хто стояв за валом.

— Що це таке? — запитав Борторікс.

— Що все це означає? — здивувався Арторікс.

— Клянуся богами пекла! — вигукнув Спартак, і бліде обличчя його почервоніло. — І галли йдуть?

Усі побігли до виходу з табору.

Евтибіда в шоломі з опущеним забралом, верхи на своїй невеличкій, витонченій конячці трималася біля Еномая. Її майже й не було видно за його важкою фігурою. Вона взяла його коня за повід і швидко спрямувала на дорогу, якою вже встигли пройти два легіони. А за германцем і грекинею пішли й інші контубернали Еномая.

У той час як Крікс і Спартак швидко йшли назад, до бічних воріт, з них виїхав кінний загін із тридцятьох германців-лучників, що затрималися в таборі. Вони скакали дорогою, щоб наздогнати своїх співвітчизників, і, побачивши Спартака й Крікса, які йшли їм назустріч, загули обурено:

— От Спартак!

— От він, зрадник!

— Убити його!

Кожен підняв свій лук, і загін прицілився в обох вождів. Декуріон крикнув:

— От тобі, Спартаку, і тобі, Кріксе! Отримуйте, зрадники!

І тридцять стріл, продзижчавши, вилетіли з луків, націлені в Спартака й Крікса.

Вони ледь встигли захистити голови щитами, у які впилася не одна стріла. А Крікс, піднявши щит і прикривши своїм тілом Спартака, крикнув:

— В ім'я любові до нашої справи, стрибай через рів! Спартак миттєво перескочив через рів, що тягся уздовж дороги, і опинився на сусідньому лузі. Крікс розсудливо пішов за ним, і обидва таким чином урятувалися від дезертирів, а ті, більше не звертаючи на них уваги, поскакали далі, доганяючи легіони германців.

— Прокляті дезертири! — вигукнув Крікс.

— Нехай знищить вас консул Геллій, — додав Спартак зопалу.

Обидва вони продовжували свій шлях по краю рову й незабаром дійшли до воріт табору, де Арторікс і Борторікс із превеликими зусиллями то проханнями, то лайкою намагалися затримати вояків третього легіону, які також хотіли піти з табору за двома германськими.