Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Їх утримав Крікс. Потужним голосом він взявся обсипати їх лайкою, погрожував їм, називав негідним набродом, збіговиськом розбійників, юрбою зрадників і незабаром змусив замовкнути. Насамкінець своєї промови він заприсягнувся Гезом, що розшукає зрадників, заколотників бунту.

Галли негайно заспокоїлися й тихо, слухняно, немов ягнята, повернулися у свій табір. Але, закінчуючи свою промову, Крікс раптом сполотнів, голос його, спочатку потужний і звучний, став хрипким, ослабшав, і ледь перші ряди легіону повернулися назад, він раптом захитався й упав на руки Спартака, що стояв поруч із ним і встиг його підтримати.

— О, клянуся богами, — з гіркотою вигукнув фракієць, — тебе поранено, коли ти прикривав мене від їхніх стріл!

Крікс справді був поранений стрілою в стегно, а інша, пробивши петлі кольчуги, стриміла між п'ятим і шостим ребрами.

Крікса перенесли в намет, дбайливо доглядали за ним, і хоча він втратив багато крові, все ж лікар заспокоїв Спартака: рани не були смертельними.

Спартак всю ніч не спав біля ліжка хворого, занурений у сумні думки, викликані всім, що трапилося у цей день. Він був обурений через Еномая і його незрозуміле дезертирство і, крім того, украй стривожений, передбачаючи небезпеки, назустріч яким неминуче йшли десять тисяч германців.

На світанку наступного дня Спартак велів своїм легіонам знятися з табору й рушати у напрямку до Камерина, куди, згідно з його розрахунками, Лентул прийшов пізно вночі. А консул Лентул із тридцятьма шістьма тисячами вояків з'явився майже на день пізніше.

Консул був не надто досвідчений у ратній справі. Проте як справжній патрицій, сповнений латинської пихи й зарозумілості, вважав неймовірним, щоб чотири римських легіони у складі двадцяти чотирьох тисяч бійців і ще дванадцяти тисяч допоміжних сил не могли б за двадцять чотири години розбити збіговисько із семидесяти тисяч гладіаторів, погано озброєних, погано дисциплінованих, без честі й віри. Правда, вони розгромили війська преторів, але не завдяки своїй хоробрості, а через неуцтво останніх.

Тому, зайнявши вигідну позицію на схилах декількох пагорбів і виголосивши перед своїм військом пихату й палку промову для легіонерів, наступного дня він вступив у бій зі Спартаком. Але той з мудрою завбачливістю зумів скористатися з кількісної переваги свого війська і менш ніж за три години майже повністю оточив ворога, легіони якого, хоча й боролися мужньо, все ж змушені були відступити, побоюючись нападу з тилу.

Спартак уміло скористався спантеличенням ворога й особистим прикладом надзвичайної хоробрості підняв дух гладіаторів, які з такою силою кинулися на римлян, що за кілька годин вщент розгромили їх, захопивши їхній табір. Залишки легіонів Лентула тікали.

Та попри радість цієї нової й блискучої перемоги, Спартака тривожила думка про Геллія, іншого консула, що міг напасти на Еномая й перебити його військо.

Тому наступного ж дня після бою під Камерином він повернув у напрямку Аскула, виславши вперед вершників під головуванням вправних воєначальників. Просуваючись далеко вперед, вони постійно доправляли відомості про вороже військо.

Відпочивши під Аскулом, Спартак і його військо вирушили у напрямку Требула. Надвечір вони наздогнали Мамілія, начальника кінноти, і він повідомив, що Еномай отаборився біля гір у Нурсії. Геллій, довідавшись, що загін з десяти тисяч германців через недовіру до Спартака відділився від нього, збирається напасти на них і знищити.

Давши своїм воїнам шестигодинний відпочинок, Спартак опівночі виступив із Требула й рушив через круті скелі кам'янистих Апеннін до Нурсії. Тоді як Спартак просувався до Нурсії, уночі там з'явився консул Геллій Публікола з двадцятьма вісьмома тисячами легіонерів і на світанку напав на Еномая. Необачний германець прийняв нерівний бій.

Сутичка була жорстокою й кровопролитною. Ось уже дві години обидва війська вели затяту боротьбу. Та незабаром Геллій розтягнув фронт свого війська, і йому вдалося оточити обидва германські легіони. А щоб дужче стиснути їх у кільце, він наказав відступити двом своїм легіонам, що боролися з гладіаторами. Це ледве не занапастило римлян. Побачивши, що легіонери консула відступають, германці, натхнені прикладом Еномая, кинулися на ворога з нестримною силою.

Аж тут на гладіаторів із флангів напала легка піхота римлян, а слідом за нею з тилу кинулися далматські пращники. Незабаром германці були затиснуті в кільці смерті. Переконавшись, що порятунок неможливий, вони вирішили загинути смертю хоробрих і боролися з небаченою люттю понад дві години. Вони всі загинули, завдавши чималих втрат римлянам.