Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Чи варто тобі божеволіти від цієї жінки, коли ти можеш витратити лише тисячну частинку своїх багатств, аби подарувати їй у власність будинок, в якому вона мешкає!

Очі Красса спалахнули вогнем, але вогонь одразу згас, і, обернувшись до Гортензія, Красс запитав:

— Маєш до мене розмову?

— Так, про позов з банкіром Трабулоном.

— Я слухаю тебе.

Поки вони розмовляли про згаданий Гортензієм позов і поки Сулла на п'ятдесят дев'ятому році життя загравав із прекрасною Валерією, почувся звук труби. Це був сигнал до початку бою між тридцятьма фракійцями й тридцятьма самнітами, які вже вишикувалися в ряди один навпроти одного.

Розмови, шум, сміх урвалися; всі погляди були спрямовані на борців. Перше зіткнення було жахливим: серед глибокої тиші, що панувала у цирку, різко пролунали удари мечів по щитах, ареною полетіло пір'я, уламки шоломів, шматки розбитих щитів, а збуджені гладіатори наносили один одному удар за ударом. Не минуло й п'яти хвилин після початку бою, а на арені вже лилася кров: троє гладіаторів корчилися на землі в агонії, а переможці топтали їх ногами.

Годі навіть уявити собі напругу, з якою глядачі стежили за кривавими перипетіями цього бою. Вісімдесят тисяч глядачів у цирку заставлялися на суму від десяти до двадцяти сестерціїв і навіть до п'ятдесяти талантів — одні закладалися за пурпурово-червоних фракійців, інші — за блакитних самнітів.

Ряди гладіаторів дедалі рідшали, а заохочувальні вигуки й оплески глядачів лунали чимраз частіше.

По закінченні однієї години бій добігав кінця. По всій арені то тут, то там лежали п'ятдесят гладіаторів, убиті або смертельно поранені. Глядачі, що закладались за самнітів, здавалося, могли бути цілком упевнені у їхній перемозі. Семеро самнітів оточили трьох фракійців, останні ж, щільно ставши спиною один до одного, утворили трикутник і чинили лютий опір самнітам.

Серед трьох ще живих фракійців був Спартак. Його атлетична фігура, вражаюча сила міцних м'язів, гармонія всіх ліній тіла, незламна, непереборна хоробрість, безсумнівно, вирізняли його серед інших, особливо у ту епоху, коли фізична сила й твердість характеру були головною умовою успіху в житті.

Спартаку виповнилося тридцять років, і всі ті видатні якості, про які ми говорили, поєднувалися в ньому з освіченістю, рідкісною для його суспільного стану, з піднесеними думками, шляхетністю й величчю душі.

Довге біляве волосся й густа борода обрамляли його гарне мужнє обличчя з правильними рисами, осяяне світлом блакитних очей, сповнених життя, почуття, вогню. В бою Спартак був геть іншим: на арені цирку боровся гладіатор з перекошеним од гніву обличчям, очі його вергали блискавки, вигляд його був жахливий.

Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він боровся проти римлян, які зазіхали на його країну, потрапив у полон і за свою силу й хоробрість був зарахований до легіону, де виявив надзвичайну звитягу. Потім він так відзначився у війні проти Мітрідата і його союзників, що був призначений деканом — начальником загону з десяти солдат, і заслужив почесну нагороду — цивільний вінок. Але коли римляни знову розпочали війну проти фракійців, Спартак утік, аби боротися в лавах співвітчизників проти римлян. Поранений, він знову потрапив у полон до своїх ворогів. Страту йому замінили службою гладіатором. Його продали одному ланісті, що згодом перепродав його Акціану.

Минуло не більше двох років відтоді, як Спартак потрапив до гладіаторів. Зі своїм першим ланістою він об'їздив майже всі міста Італії, брав участь у понад ста боях і жодного разу не був серйозно поранений. Інші гладіатори теж були мужні й сильні, але Спартак настільки перевершував їх, що постійно виходив переможцем і зажив великої слави у всіх амфітеатрах і цирках Італії.

Акціан купив його за дуже великі гроші — дванадцять тисяч сестерціїв. Спартак належав йому вже шість місяців, але Акціан жодного разу не випускав його у римських амфітеатрах — можливо, тому, що високо цінував як викладача фехтування, боротьби й гімнастики у своїй школі гладіаторів, а, можливо, тому, що гладіатор занадто дорого йому обійшовся, аби ризикувати його життям. Адже у випадку смерті Спартака плата за нього не відшкодувала би збитків.

Тепер Акціан уперше випустив Спартака на арену цирку бо Сулла заплатив за сто гладіаторів, відібраних для бою у цей день, суму аж двісті двадцять тисяч сестерціїв, і така щедра платня перекривала збиток ланісти у випадку смерті Спартака. І все ж, незважаючи на те, що гладіатори, які залишилися живими після змагань, ставали власністю ланісти (окрім тих, кому народ дарував волю) Акціан, схвильований і блідий, спершись на двері однієї з камер, стежив за останніми моментами боротьби. Той, хто спостерігав би за ним, звичайно, не міг би не помітити його занепокоєння за Спартака. Він напружено стежив за кожним рухом, за кожним ударом, нанесеним або відбитим фракійцем.