Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— А-а!.. — згадав Сулла. — Сестра Квінта Гортензія?

— Саме так.

І Сулла знову повернувся до Валерії, що дивилася на нього закоханими очима. Гортензій устав зі свого місця й пересів ближче до Марка Красса, дуже заможного патриція, відомого своєю скнарістю й честолюбством — двома суперечливими пристрастями, що прекрасно поєднувалися у цій самобутній натурі.

Марк Красс сидів неподалік грекині незвичайної краси. Затримаємось на мить, адже згодом вона відіграє велику роль у нашому оповіданні, тож подивімося на неї.

Звали цю дівчину Евтибідою. За кроєм одягу в ній можна було вгадати грекиню. Одразу впадала в очі краса її високої, стрункої фігури. Талія була такою тонкою, що, здавалося, її можна було охопити двома долонями. Чарівне обличчя вражало алебастровою білизною, відтіненою ніжним рум'янцем. Витончене чоло обрамляли руді пишні кучері.

Великі мигдалеподібні очі кольору морської хвилі горіли хтивим вогнем і непоборно вабили до себе. Ледь задертий, гарно окреслений носик ніби додавав зухвалої сміливості рисам її обличчя. Поміж трохи відкритих, чуттєвих і зволожених червоних губ виблискували білосніжні зуби — справжні перлини, що змагалися у принадності з чарівною ямочкою на маленькому округлому підборідді. Біла шия, здавалося, була виліплена з мармуру, плечі були гідні Юнони, груди пружні й високі, і їхня пишність контрастувала з тонкою талією, що надавало грекині ще більшої привабливості. Кисті оголених витончених рук і ступні ніг були малесенькі, як у дитини.

Під короткою тунікою з найтоншої білої тканини, густо затканої срібними зірочками й викладеної витонченими складками, вгадувалися, а іноді просвічувалися скульптурні форми дівчини. Зверху на туніку був накинутий палій з блакитної вовни, теж весь у зірочках. Над чолом волосся скріплювала невеличка діадема. У маленькі вуха були просунуті дві великі перлини з блискучими підвісками із сапфірів у формі зірочок. Шию обвивало намисто з перлин, з якого на напівголі груди спускалася велика сапфірова зірка. Руки прикрашали чотири срібних браслети з вигравіруваними на них квітами й листям. Талію охоплював обруч теж із коштовного металу. На маленьких рожевих ніжках були короткі котурни, що складалися з підошви й двох смужок блакитної шкіри, перехрещені на кісточках. Вище кісточок ноги були схоплені двома срібними браслетами майстерного карбування.

Дівчині цій було не більше двадцяти чотирьох років. Вона була гарна й вишукано вбрана. Усе в ній приваблювало й вабило. Здавалося, Венера Пафоська зійшла з Олімпу. Такою була юна Евтибіда, неподалік якої сів Марк Красс і захоплено милувався нею.

Коли до нього підійшов Гортензій, Красс не міг відірвати погляду від чарівної дівчини.

Крассу виповнилося тридцять два роки. Він був вище середнього зросту й міцної статури, але схильний до повноти. На могутній шиї сиділа досить велика голова, що гармоніювала з велетенським тілом, але обличчя, бронзово-золотавого відтінку, було худорлявим. Риси обличчя мужні, римські: орлиний ніс, різко окреслене підборіддя, очі сірі з жовтизною. Родовитістю, надзвичайним красномовством, величезним багатством, привітністю і чемністю він зажив не тільки популярності, а й слави та впливовості. На той час, з якого починається наша оповідь, він неодноразово боровся у громадянській війні на боці Сулли й обіймав різні адміністративні посади.

— Здрастуй, Марку Крассе, — привітався Гортензій, виводячи його зі стану заціпеніння. — Ти, певно, занурений у споглядання зірок?

— Ти вгадав, присягаюсь Геркулесом! — відповів Красс. — Ця…

— Ця? Котра?

— Он та красуня грекиня, що сидить за два ряди вище від нас…

— А! Я теж помітив її… Це Евтибіда.

— Евтибіда? Що ти хочеш цим сказати?

— Нічого. Я назвав тобі її ім'я… Вона справді грекиня… куртизанка… — сказав Гортензій, вмощуючись поруч із Крассом.

— Куртизанка? А на вигляд справжня богиня. Венера!.. Присягаюсь Геркулесом, годі уявити ліпшого втілення краси славетної доньки Юпітера.

— Ти правий, — усміхаючись, мовив Гортензій. — Але хіба дружина Вулкана така вже й недоступна? Хіба не дарує вона щедро свої милості й скарби своєї краси богам, напівбогам, а часом навіть і простим смертним, якщо комусь випало щастя сподобатися їй?

— А де вона живе?

— На Священній вулиці… біля храму Верхнього Януса. Побачивши, що Красс не слухає його й, поринувши у свої думки, все дивиться, мов зачарований, на прекрасну Евтибіду, він додав: