Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— От… Евтибідо… хіба я не раб твій… топчи мене своїми ніжками… я повалений у порох… голова моя служить лавою для ніг твоїх.

— Устань… устань, мій коханий Еномаю, — вимовила куртизанка. Голос її лунав тривожно й боязко, тоді як обличчя сяяло від радості, а очі зло блищали. — Устань, не твоє це місце, устань… і йди сюди, до мене… ближче, до мого серця.

Із цими словами вона схопила гладіатора за руку, ніжно притягнувши до себе. Той підхопився й у пориві пристрасті обійняв дівчину, підняв її на руки, ледь не задушивши своїми поцілунками.

Коли Евтибіда могла нарешті вимовити кілька слів, вона сказала:

— Тепер… залиш мене… я повинна піти до моїх коней — я щодня перевіряю, чи подбав про них Зенократ… Побачимося пізніше… коли все у таборі затихне. Над ранок ти, як завжди, прийдеш до мене… Пам'ятай, ніхто не повинен знати про нашу любов, ніхто… особливо Спартак!

Германець слухняно опустив її на землю й, востаннє міцно й палко поцілувавши, вийшов першим і попрямував до свого намету, розташованого неподалік намету Евтибіди.

За кілька хвилин вийшла й грекиня, вона пішла у намет, де поруч з її кіньми було двоє вірних слуг, безмежно їй відданих. Вона міркувала про себе:

«Так, так!.. Задумано непогано… непогано: покликати Катиліну, щоб він очолив шістдесят тисяч рабів!.. Це б надало повстанню шляхетності… За ним пішли б усі знатні й відважні римські патриції… можливо, повстали б і тибрські плебеї… і повстання рабів, що неминуче буде розгромлено, перетворилося б на серйозну громадянську війну, наслідком якої, цілком імовірно, була б зміна державного ладу… Годі сподіватися на те, що вплив Спартака похитнеться, якщо Катиліна стане на чолі армії: Катиліна занадто розумний, він зрозуміє, що без Спартака йому не впоратися із цими дикунами… О ні, ні, це в мої плани не входить… і доблесний, і доброчесний Спартак нічого цим не досягне!»

Так міркуючи, вона дійшла до намету своїх вірних слуг. Там, відкликавши Зенократа убік, вона пошепки, грецькою, довго й жваво розмовляла з ним.

Рано вранці наступного дня консульським шляхом Гнатія, що веде від Брундизія до Беневента, їхав стрункий і сильний юнак у звичайній туніці з простої грубої шерсті. Юнак їхав верхи на гнідому апулійському коні, що клусом мчав у бік Барію. І якби хтось стрів його і звернув увагу на відкрите смагляве обличчя юнака, на його вдоволений, спокійний і невимушений вигляд, то сприйняв би за місцевого заможного хлібороба, що прямує у своїх справах на ринок у Барій.

За три години подорожній прибув на поштову станцію, розташовану приблизно на півшляху між Гнатією і Барієм.

Там він зупинився, щоб дати перепочинок своєму коневі й трохи підкріпитися самому.

— Привіт тобі, друже мій, — звернувся він до слуги хазяїна станції, що прийшов прийняти його коня.

Юнак зіскочив з коня й додав, звертаючись до гладкого червонощокого здорованя, що з'явився у цей момент на порозі будинку:

— Хай захищають боги тебе й твоє сімейство!

— Нехай оберігає тебе Меркурій під час твоєї подорожі! Бажаєш відпочити й підживитися після довгого шляху? Судячи з утоми твого шляхетного красеня-апулійця, ти здалеку.

— Він уже шість годин в дорозі, — відповів мандрівник і відразу додав: — Тобі подобається мій апулієць? Гарний кінь, чи не так?

— Клянуся крильми божественного Пегаса, такого красеня не часто побачиш!

— Ох, бідаха! Хтозна, яким він буде через місяць! — мовив, зітхаючи, мандрівник, входячи в дім господаря станції.

— Чому ж? — запитав той, слідуючи за гостем, водночас пропонуючи гостю різні страви.

Апулієць витримав паузу, а потім запитав у господаря:

— Чи подобається вам мій кінь?

— О, Геркулесе!.. Чи подобається він мені? Це ж справжній апулієць: стрункий, гарячий, струнконогий, витончений вигин шиї!..

— А чи даси мені в обмін на мого одного з твоїх коней? Точніше, я не збираюсь обмінюватися з тобою конем, я хочу залишити його в заставу. Ти даси мені свого коня. На ньому я доїду до найближчої станції, там я залишу твого і візьму другого. І так аж до пункту мого призначення. Коли ж вертатимусь, то також змінюватиму коней і повернусь до тебе з твоїм конем. Ти ж віддаси мого Аякса, — мовив подорожній.

— Можеш про нього не турбуватись, я знаю, як доглядати за кіньми…

Та раптом балаканину хазяїна урвав приїзд нового гостя, що зіскочив у цей момент із дужого коня, якому, ймовірно, також довелося здолати чималу відстань.

Новий гість — кремезний, засмаглий і безбородий — судячи з одягу, був рабом чи відпущеником, що служив у якійсь заможній родовитій сім'ї.