Анна Сюел - Чорний красень

Слідство встановило, що биндюжник був п’яний, як чіп. Його оштрафували, пивоварові, у якого він працював, довелося відшкодовувати збитки Джері, та чим можна було допомогти скаліченому Капітану!

І ветеринар, і Джері робили все можливе, щоб полегшити його страждання. Поки кеб був на ремонті, я кілька днів стояв у стайні, і Джері за цей час не заробив жодного пенні. Коли ж ми нарешті з’явилися на стоянці, уперше після аварії, до нас підійшов Старший і насамперед поцікавився здоров’ям Капітана.

— Він уже не оклигає, — зітхнув Джері. — Принаймні, в кебі більше точно не ходитиме. Мені ветеринар сьогодні сказав, що віз або щось таке він, може, й потягне… Та вже ні, красно дякую! Віз, биндюги, [101] Биндюги — віз для великих вантажів. аякже! Бував я на околицях, бачив, до чого доводить така робота коней. О, моя б воля, я б усіх п’яниць засадив до божевільні, щоб нормальних людей не калічили. Якби ще хоч ламали тільки свої ребра, свої екіпажі та калічили своїх коней, то цур їм, та в тім-то й штука, що страждають невинні. А ще патякають про якесь відшкодування! Чим таке відшкодуєш? Скільки клопоту, метушні, часу скільки згублено, а втратити такого коника — це все одно, що втратити старого друга! І після такого вони ще говорять про відшкодування! Та щоб цей зелений змій-спокусник провалився у тартар!..

— Знаєш, Джері, — обізвався Старший, — ти наступив на мій старий мозоль. Сором зізнатися, але я далеко не такий добродійник, як ти. А хотілося б.

— Так візьміть і покінчіть із цим раз і назавжди, — запропонував Джері. — Ви ж нормальний чоловік, навіщо вам ця пиятика?

— Знаєш, Джері, я просто старий дурень. Колись два дні не заглядав до чарки, і думав, що помру. А як тобі вдається?

— Ну, я кілька тижнів переконував себе. Я ніколи не напивався до білої гарячки, але мені вистачило розуму помітити, що в такі моменти я перестаю володіти собою, а коли знову тягнуло випити, я не міг сказати «ні». І зрозумів: коли не здолаю зеленого змія, зелений змій здолає мене. Але мене це не влаштовувало, і, мабуть, Бог почув мої молитви. Нелегко, звісно, було, і будь-яка допомога була тоді доречна, бо досі я навіть не підозрював, яка це незборима звичка. Полі, дякувати Богу, зробила так, щоб я нормально харчувався, а коли мене знову тягнуло до чарки, я випивав горня кави чи м’ятного чаю, читав Святе Письмо, і пристрасть відступала. Часом доводилося раз за разом повторювати: «Не кинеш пити — занапастиш душу! Не кинеш пити — скалічиш життя своєї Полі!» Та, дякувати Богу і моїй безцінній половинці, я розірвав свої пута і вже десять років жодної краплі в роті не мав. І знаєте, навіть не тягне.

— Мабуть, таки спробую, — мовив Ґрант. — Неподобство, коли ти не можеш опанувати себе.

— Спробуйте, Старший, спробуйте, не пошкодуєте, побачите самі. А коли дехто з нашої братії побачить, що ви можете здолати спокусу, уявляєте, який це буде приклад для них? Я точно знаю двох чи трьох таких, що залюбки поставили б хрест на шинку, але не мають сили це зробити.

Наш Капітан спочатку наче почав одужувати, але роки брали своє. Так довго ходити в кебі до старості він міг тільки завдяки сильному здоров’ю та піклуванню Джері. Але тепер він дуже подався. Ветеринар сказав, що Капітана ще можна підлікувати і продати за пару фунтів, та Джері навідріз відмовився. Продати?! Ті жалюгідні срібняки, які він вторгував би, продавши у нестерпне рабство вірного друга, не принесуть йому задоволення й ще, чого доброго, накличуть прокляття на подальші заробітки.

— Ні, — сказав Джері, — Капітан прожив гідне життя і померти теж має гідно — від кулі, як справжній бойовий кінь.

Та й не знав Джері такого місця, де Капітан міг би спокійно доживати віку.

Отже, рішення було прийняте.

Наступного дня Гарі повів мене до коваля на перековування, а коли я повернувся до стайні, Капітана там уже не застав. Ми всі дуже за ним сумували.

Джері мав шукати Капітанові заміну, і невдовзі один його знайомий, що працював молодшим конюхом в якогось джентльмена, сказав, що є гідний жеребець. Свого часу він сполохався, через свій дурний розум врізався в іншу карету, вгрів копитами господаря і сам так побився-покалічився, що шлях до панської стайні йому був закритий. І кучерові доручили знайти доброго покупця.

— Гарячий кінь — ще не біда, — сказав Джері, — аби лише не злий і слухався повода.

— Ні, він зовсім не злий, — сказав конюх. — До повода чутливий, і, власне, мабуть, через це все сталося. Просто він застоявся у стайні, а погода того дня була кепська, і коли його вивели, він стояв, як повітряна куля — от-от злетить. А мій патрон, тобто кучер, загнуздав його чомусь надто туго, дав мартингал, підборідник, мундштук, підчеревник… [102] Підчеревник — частина кінської упряжі, ремінець, що проходить під черевом коня від одної голоблі до другої. А губи ж у нього чутливі, норову теж не позичати, от він і сказився.