Елеонор Портер - Поліанна

— Дякую, — лагідно відказав Джон Пендлтон.

Після вечері Поліанна, сидячи на задньому ґанку, розповідала Ненсі про чарівну різьблену скриньку містера Пендлтона і про її неймовірний вміст.

— Подумати тільки, — зітхала Ненсі, — він показував вам усе й розповідав різні історії! І це сердитий Джон Пендлтон, який слова зайвого ніколи не скаже?!

— Так, але він зовсім не сердитий, Ненсі; це лише зовні так здається, — кинулася захищати його Поліанна. — Я не розумію, чому всі так погано про нього думають. Аби ж тільки вони його знали. Навіть тітонька Полі його недолюблює. Розумієте, вона не хотіла посилати йому холодець. А потім злякалася, коли дізналася, що він знає, що це вона не послала.

— Можливо, вона не вважає турботу про нього своїм обов'язком, — стенула плечима Ненсі. — Але мені не до тями, як ви, міс Поліанно, припали йому до душі… ви тільки не ображайтеся… але такі, як Пендлтон, ніколи не звертають на дітей уваги.

Ущасливлена Поліанна всміхнулася.

— Одначе ж він таки запросив мене, — заперечила Поліанна, — хоча довгий час узагалі не хотів мене бачити. Він сам зізнався, що був час, коли йому хотілося забути про мене, бо я йому нагадувала щось таке, про що він волів не згадувати. Але потім…

— Що-що? — схвильовано перебила її Ненсі. — Він вам сказав, що ви нагадуєте йому щось таке, про що він волів забути?

— Так, але потім…

— А що саме він хотів забути? — настирливо допитувалася Ненсі.

— Він не сказав мені про це. Він тільки сказав, що це було щось.

— Ось вона — таємниця! — з побожним трепетом прошепотіла Ненсі. — Тому ви й припали йому до душі! Ой, міс Поліанно! Це ж просто як у книжці… я їх багато читала…: «Секрет леді Мод», «Зниклий спадкоємець» або «Захований на роки». В усіх цих романах розповідається про такі таємниці й речі. Лиха ти година! Ніколи б не подумала, що речі, про які пишеться в книжках, можуть відбуватися просто у тебе під носом, а ти весь час й гадки про них не маєш. Ану, розкажіть-но мені ще раз усе, що він вам сказав, міс Поліанно, дорогенька. Тепер не дивно… не дивно…

— Але ж я першою до нього озвалась, — вигукнула Поліанна. — І він не здогадувався, хто я, доки я не принесла йому холодець із телячої ніжки і не проговорилася, що це тітонька Полі не посилала йому… Раптом Ненсі скочила на ноги і аж сплеснула руками.

— Ну звісно, як я раніше не здогадалася. Міс Поліанно, я все знаю! — переможно вигукнула вона, а за мить знову сиділа біля Поліанни.

— А тепер зосередьтеся, подумайте і скажіть відверто, — збуджено допитувалася вона. — Він сказав вам, що не хоче вас бачити після того, як дізнався, що ви небога міс Полі, так?

— Так. Я сказала йому про це тільки минулого разу, а сьогодні він мені зізнався.

— Я так і думала! — тріумфувала Ненсі. — І міс Полі не хотіла посилати йому холодець?

— Ні.

— І ви сказали йому, що тітонька не посилала холодець?

— Так, я ж…

— І він раптом почав поводитися дивно і розкричався після того, як дізнався, що ви небога міс Полі, чи не так?

— Т-так, він справді поводився дещо дивно — через той холодець, — визнала Поліанна і замислилась.

Ненсі зітхнула на повні груди.

— Все співпадає. А тепер слухайте. Містер Джон Пендлтон був закоханий у міс Полі Гаррінгтон, — натхненно виголосила вона, крадькома озираючись.

— Але ж, Ненсі, це неймовірно! Вона ж його зовсім не любить, — заперечила Поліанна.

Ненсі кинула на неї насмішкуватий погляд.

— Звичайно, не любить. Вони ж посварилися. Поліанна не йняла віри. А щаслива Ненсі налаштувалася оповідати.

— Послухайте сюди. Якраз перед вашим приїздом містер Том розповідав мені, що міс Полі колись мала коханого. Я не повірила. Уявіть собі: вона — і коханець! Але містер Том сказав, що вона таки мала, і він досі живе в нашому містечку. І тепер я розумію, що це — Джон Пендлтон. Оце і є таємниця в його житті! Отож він і замкнувся в кам'яниці й ні з ким не хоче розмовляти! І поводився дивно, коли дізнався, що ви — небога міс Полі! Хіба він сам не визнав, що ви нагадуєте йому щось таке, про що він хоче забути? Що це може бути ще, як не міс Полі? І вона теж сказала, що не хоче посилати йому холодець. Міс Поліанно, тут усе ясно, як Божий день.

— Ой, — видихнула Поліанна, округливши очі, — але, якщо б вони кохали одне одного, вже могли б і помиритися? Вони ж стільки часу прожили зовсім самотніми. Уявляєте, яка це буде радість, якщо вони помиряться?

Ненсі презирливо чмихнула.

— Мені здається, ви абсолютно не знаєте закоханих, міс Поліанно! Ви ще не доросли до цього. Як на мене, якщо і є на світі люди, які найменше придатні для того, щоб грати у вашу «гру в радість», то це двійко посварених коханців. Він — завжди суворий як стій, вона…